Віру в диво ще носимо в грудях У пустелях холодних зневір... Ми тоді заживемо, як люди - Як підіймемо очі до зір, Як зірвемо з душі всі кайдани, Як зречемося в собі рабів, Коли дух волелюбства повстане І захочемо щастя собі! Ну а поки що - йдем безупинно У обійми нових лихоліть... Воскресімо у собі Людину - Україна чекає цю мить!
Вікторе, якщо б не всі Ви, які надихали мене до життя, на нові вірші, які прийшли до мене на моє СВЯТО ДУШІ - моя КАЗКА не була б такою теплою і красивою. ДЯКУЮ ТОБІ, ДРУЖЕ, ЩО ТИ БУВ ЗІ МНОЮ!!!
Мушу признатися, що цей вірш - не плід моєї уяви, у такий спосіб я подякувала тим дорогим моєму серцю людям, які завітали до мене позавчора на мій творчий вечір з нагоди виходу моєї поетичної збірки, це було схоже на КАЗКУ!
Схиляю свою голову перед цим віршем, дуже глибоко і по-справжньому!
Крізь буревії й долі терня Ідем, долаючи свій путь, Навколо повно зла і скверни, Брехні та зради каламуть. Та не у цім життєва суть - А в тім, щоб зіркою горіти, Любити й прагнути світити І осявати ближнім путь!
Я чотири дні відстояла зі своєю збіркою на книжковому Форумі, роздарувала понад 200 збірок з дарчими надписами, а творчий вечір у мене запланований на 1 жовтня, запрошую до Львова!
Дякую Вам, Валерію, особливо за ми! А це насправді не початок, а підсумок моєї буремної кільканадцятирічної творчої діяльності, ще 10 років тому у мене було відредаговано матеріалу на 2 збірки, але не склалося, ось лише зараз вийшла одна збірка... Важливо не кількість збірок, а слід у душах людей, який ми залишаємо своїми словами, вчинками...