Мов натягнута я струна, Мною грає життя, мов оркестром. Коли біль, я - соната сумна, Коли щастя - радіє Маестро. Злети вгору, падіння униз - Так було, є і завжди так буде. Лиш Маестро знов грає на біс Ці мажорно-мінорні етюди...
Усі ми граєм власні ролі В театрі світла і тіней. Одні звучать у сі бемолі, Втішає інших лиш земне. Тебе ж приваблює незвідане, Твій дух крилатий прагне в вись, Душею бачиш все невидиме - Такий, Сестричко, в тебе хист!
Це не я творець - я лиш деколи налаштовуюсь на хвилі Творця, а це під силу кожній людині. Ти молодець, зміст глибокий і форму витримав. Лиш переглянь коми.
Навіть промінь у затхлій калюжі всіма барвами сонечка грає... То ж давайте не будем байдужі - зробим світ наш подібним до раю!