Є байдуже мальвам сонним Чи дзвіночок той задзвонить... Це людина прагне чути, Пізнавати вищі суті І в нічному шумі зливи Відчувати поступ дива... А ще хочеться людині Відшукати очі сині (може й карі чи зелені) - Аби рідні і натхненні, Щоби разом йти по світу І любов'ю світ наситить!
Я впевнена в цьому - щаслива ця Мама, Бо серденько Сина не схоже на камінь, Теплом і любов'ю воно струмениться! Аж янгол на хмарці від щастя іскриться...
Душі Твоєї дивний устрій, У мене також дивина. Якщо когось у душу впустим - Від щастя світиться вона. Душі моєї надчутливість Зриває маски із людей. Та пори все я вірю в диво І в те, що щастя мить прийде! Але признаюсь, так бракує Мені в цім світі рідних душ. В народі кажуть - час лікує... На голос серця знову йду...
Ярославе, мушу признатися, що я давно до них приєдналася. З 1989 року виступаю на тисячних вічах з полум'яними промовами, а в останні десять років виходжу до людей також і з власними віршами. Я починала, як "барикадний" поет, це тепер перейшла на лірику, понад 20 років бунтарства трохи втомило мою неспокійну душу...
Є на світі вітер, що живе у вітті, Він літає всюди, навіть в наших грудях, Знає клекіт міста, простір неба чистий, Шепотіння лісу і полів затишшя, І води дзюрчання й сонечка вітання, І достиглий колос, що зерном додолу, І людини слово, сповнене любови... Він несе невтомно над землею гомін, Від легкого тону до розкатів грому, Від мовчань озерця до зітхання серця, Від жалю розлуки до кохання муки, Від етюдів літа до симфоній світу, Що звучать мажорно в висях неозорих... Ось такий він - вітер, що дрімає в вітті!
Та доки будемо терпіти Ярмо чужинське, скільки ще? Чи волю знищено ущент? Чи ми рабів покірні діти? Віки неволі і хули, А чи рука старшОго брата, Що перевтілився у ката, Вуста для правди нам стулив? Чом волелюбство наше в тлін Переродилось, чом зміліло? Ми досить наймитами скніли Не лиш в чужих – своїх краях. Ніколи більше на поклін До ворогів іти не будем, Ми не раби – ми вільні люди На рідній, батьківській землі! Коли нарешті ця земля Вже зродить свого Вашингтона, Аби чужинські знов закони Не диктували нам з Кремля? Коли прозріють "гречкосії" Й зірвуть полуду із очей? Реальність ця мене пече - Нема ще в нас, нема Месії… Та вірю я в прийдешній день, У волелюбний дух, що скресне, І завітають знову весни На землю віршів та пісень!
1
').addClass('report-spam-working');
uCoz.spam.report(scopeID, messageID, notSpam, function(response, context) {
context.elem.text('').removeClass('report-spam-working');
window.console && console.log && console.log(response); // DEBUG
response.warning && window.console && console.warn && console.warn( 'uCoz.spam.report: warning: ' + response.warning, response );
if (response.warning && !response.status) {
// non-critical warnings, may occur if user reloads cached page:
if (response.warning == 'already_reported' ) response.status = 'message_spam';
if (response.warning == 'not_reported' ) response.status = 'message_not_spam';
}
if (response.error) {
context.target.html('