В небі травневім гроза розгулялася, Громи свої вивергаючи в світ, Гіллям вона так захоплено гралася, Що поламала чимало суцвіть. І твоє серце, грозою розбурене, Вирватись прагло на волю чимдуж. Вітер мелодії грав так зажурено, В душу твою пролізав, наче вуж. Серденько птахою в грудях забилося, Злякане й болем пронизане вщерть, Хід сповільнило, на мить зупинилося, Начебто близько побачило смерть... В небі травневім гроза оселилася, А у душі твоїй – вічна печаль. Може, гроза тобі тільки наснилася, Але твій смуток реальний, на жаль...