ДИТЯ СИРІТКА
Зозуля кувала всім рахувала, Скільки літ потрібно для життя, Та забула, або іще не знала Що ходе тут сиріточка дитя.
таке мале, розумом дароване, саме по собі, виходило з біди В земну красу з роду зачароване, Хоча ще не знає, як її знайти.
лише коли узрів сирітку в лузі, Соловейко диво співучий птах, Заспівав сирітці при всій потузі, Що аж сльози заблищали у очах.
Співучу радість – пісню солов’їну , Як скарб дитя у серце положило, в руку взяло червоною калину
на все життя з собою запросило.
Пішло дитя в похід свій світ шукати, ясне сонце долі і цвіт калині. По землі рідній ніжками топтати, Свою стежину вірну і єдину.
Та раптом пісня солов’їна розлилася, Калина враз чудовим цвітом зацвіла, Зоря життєва сирітці піднялася, І проміння в долю розмаїте заплела.
Квітують квіти і лікують трави, Зозуля теж на радощах кує, і дитя сирітка уже при славі, Свою подяку, всім радо роздає.
|