ДИТЯ СИРІТКА
Зозуля кувала всім рахувала,
Скільки літ потрібно для життя,
Та забула, або іще не знала
Що ходе тут сиріточка дитя.
таке мале, розумом дароване,
саме по собі, виходило з біди
В земну красу з роду зачароване,
Хоча ще не знає, як її знайти.
лише коли узрів сирітку в лузі,
Соловейко диво співучий птах,
Заспівав сирітці при всій потузі,
Що аж сльози заблищали у очах.
Співучу радість – пісню солов’їну ,
Як скарб дитя у серце положило,
в руку взяло червоною калину
на все життя з собою запросило.
Пішло дитя в похід свій світ шукати,
ясне сонце долі і цвіт калині.
По землі рідній ніжками топтати,
Свою стежину вірну і єдину.
Та раптом пісня солов’їна розлилася,
Калина враз чудовим цвітом зацвіла,
Зоря життєва сирітці піднялася,
І проміння в долю розмаїте заплела.
Квітують квіти і лікують трави,
Зозуля теж на радощах кує,
і дитя сирітка уже при славі,
Свою подяку, всім радо роздає.
| 
у Вас 
0
