Коли пішла понад рікою
Гроза од Вишгорода вбік, -
Туман, порошею м’якою,
Опівдні обрій обволік.
Химерний наслідок стихії
Дніпро укутав і Десну.
Неначе я заплющив вії
В безбарвному осянні сну.
Ставало порожньо і тихо
Перед очима, у вухах,
Як це буває після лиха
Зі мною завжди попервах.
Оцим –то, може, схвилювало
Природне явище мене,
Що стріну ще в житті чимало
І неминуче – все мине!
06.07.11.
| 
у Вас 
0
Ви вже вибачте, що з критики почала, але я ж без неї нікуди! Рада побачити Ваш вірш. 
