Тобі не спиться... Й мені не спиться, Хоча у мене нема синиці І на сосну я не хочу лізти - Я краще в небо злетіла б чисте, І полетіла аж ген за обрій, В якім живе мій приятель добрий. Влечу до Тебе, немов синиця, І запитаю - "Чому не спиться?..."
А ось я, Вікторе, признаюся чесно - зовсім не думала над відповіддю, воно якось само відразу написалося після прочитання Твого вірша, бо ж пишу душею, а там, мабуть, є цілий склад готових відповідей на всі запитання на всі теми, важливо лише - відшукати їх у потаємних закапелках моєї душі...
Любові в Тобі - аж по вінця, Вона виплескує щоразу, Коли співаєш гімни жінці, Чи кажеш нам повчальні фрази, Коли шукаєш шлях до Бога У світлі дня і серед ночі, Коли пізнати суть усього Ти з кожним стуком серця хочеш. Твоя любов у кожній римі, У кожнім слові струмениться, Тече міжряддями незримо Цілющим струменем живиці. Твоя любов бува печальна, Але для нас несе надію, І стоголоссям у мовчанні Вона дарує крила мріям... Твоя любов вже стала ліком На душі, спраглі Правди слова. Нехай горить в Тобі довіку Любов, помножена любов'ю!