Роксоланочко, якщо б ти була у Львові - я б тобі її сама вручила з рук в руки з великою насолодою, хоч це перша моя збірка, в якій лише моє минуле, недосконало відримоване і особливої поетичної цінності воно для людей не має, хоч для мене й дорога, як емоційний зріз моєї вистражданої душі. Якщо дасиш свою адресу - спробую тобі відіслати. Скинь адресу в приват.
Роксоланочко, Ти завжди знаходиш найважливіші слова, та й не тільки слова, Ти - наче живий дороговказ, що завжди знає вірний шлях і кожному може допомогти на нього вийти... Світись нам ще довго!
Роксоланко, я тут і сама дивилась на своє "там-тут" і гадала, викидати чи ні це "з", а після твоїх слів взяла та й позбулась його нарешті, тепер мої "там-тут" таки міцно переплелися. Дякую тобі, Яснокрила!
Ні, Вікторе, це не Ви там зденервовані, просто тут у кожному рядку і між ними - послання одній конкретній людині, яка лиш єдина і зрозуміє геть усі "тамки і тутки", "до і після", нема можливості все сказати у вічі, тому й прийшлося виплеснути у рядки і між ними, а Ви вже стали невільними читачами. На другий раз обіцяю щось веселіше
Сянька, ти у нас справжній екстрасекс, я щойно прочитала її вірша і відразу відписала їй відповідь на стіні в К-х, а потім закинула сюди, щось мені ці шпалери вже нагадують дещо з нашого життя... у нас зараз люті морози...
Мабуть, поети зазвичай пишуть у двох випадках - від перенаповнення любов'ю і через відсутність її у тому вигляді, в якому б ми хотіли цю любов бачити у своєму житті... Бажаю, Наталю, аби писалось з першої причини!
Оце почитала вірша, коментарі під ним і на душі потепліло, адже розумію, що є ще люди, які, навіть спіткнувшись, не впадають у розпач, не опускають руки - а знаходять сили жити далі, знаходять у собі мужність визнавати власні хиби, гартують свій дух, постійно працюють над своїм інтелектуальним та духовним розвитком, і як наслідок - стають прикладом для наслідування своїм ближнім. Так тримати!
Ну чого ти до мене вчепився? Скільки можна? Тобі не набридло? Я не маю ані бажання, ані зайвої енергіїї ув"язуватися в безперспективну полеміку про мої неіснуючі образи і хворобливу гордість чи пустопорожніх розмірковувань на тему, хто там що про мене думає. І звідки тобі знати, що у мене на душі - ти не Господь Бог і не прагни посісти його місце. Вибач, та я свою життєву енергію буду спрямовувати у більш вартісне русло, аніж прирікання, що раджу робити й тобі. Все, цю тему закрито.
Відповідаю ВОСТАННЄ на тему моєї "гордості і непрощення за якісь образи" - Я НІ НА КОГО ВЖЕ ДАВНО НЕ ОБРАЖАЮСЯ, УСІМ ПРОЩАЮ І БАЖАЮ ЛИШЕ СВІТЛА У ДУШІ! І попрошу не дорікати мені більше за те, що я комусь начебто не приділяю стільки уваги, скільки комусь хочеться, я ж не робот якийсь, якого можна запрограмувати видавати на гора якісь рухи чи звуки. Кожен сам обирає, як йому ставитись до тієї чи іншої людини, це право вибору кожного, ми не можемо комусь дорікати за те, що нас не люблять, це марна трата часу та енергії. Бажаю завжди знаходити примирення з власними янголами! Щиро, Валькірія.
Роксоланонько, та тут насправді ніхто не сварився, просто висловив справжнє, не лукаве ставлення один до одного. Ну треба ж деколи людям маски скидати і показувати своє справжнє обличчя. Так що все гаразд, ніхто не постраждав.
Нас щодня хтось зримо чи незримо розпинає, деколи навіть ми самі себе... В мене був чудовий день - я мала насолоду спілкування з гарними, світлими душами, яких у моїй "скарбничці" побільшало, а від цього навіть на серці тепліє... бо є надія, що цей облудний світ таки переродиться колись...