«…Щоб пізнати Бога, треба пізнати самого себе. Поки людина не знає Бога в самому собі, то годі й шукати Його в світі… Вірити в Бога не значить вірити в його існування, а значить віддатися Йому та жити за Його законом».
Ось тому твоя фраза мала б звучати так - "пізнавши самого себе - пізнаєш Бога", а не навпаки. Спробуй відчути різницю.
Ти трохи переплутав, у Сковороди щось приблизно таке. Те, про що ти згадав, викладено в діалозі «Потоп зміїний». ...Макрокосм — це природний світ відчутних, видимих речей і явищ. Але насправді він є «тінню» справжньої невидимої «натури» — Бога. Мікрокосм (малий світ, людина) теж складається з видимої і невидимої натури. У людині, як і в усьому існуючому, є тілесне і духовне, тлінне і вічне, але істинним у ній є невидиме, а тілесне є лише «тінню» цього невидимого. Справжня, дійсна людина народжується тоді, коли вона осягає невидимість, коли стає не тільки тілесною, а й духовною людиною, коли вона пов’язана із своїм сутнім, «внутрішнім» єством, яким є Бог. По своїй істоті, по своєму «серцю» людина тотожна Богу, і, пізнаючи своє єство, людина пізнає Бога. Служіння Богу, любов до нього є одночасно служінням і любов’ю до самої себе. Оскільки невидиме (Бог) існує всюди, а мікрокосм (людина) знаходиться в гармонійній взаємодії з макрокосмом і відтворює в собі його особливості, то, за Сковородою, людина є центром, в якому сходяться всі проблеми життя, діяльності, пізнання. Уся різноманітність матеріального світу. Самопізнання (Богопізнання) для Сковороди — ключ до розкриття всіх таємниць, серце — основа всього, ключ до розв’язання таємниць, а без серця людина перетворюється на «опудало»...
Десь кільканадцять років тому я також розмірковувала про дошку і шахи, щось таке приблизно... Життя - мов дошка, ми - мов шахи, Є перший крок і є кінець, Та часто голову на плаху Волочим, наче під вінець. Ще крок, а раптом перемога? Та часто шляху вже нема, Бо що не день нові пороги Наш дух в покорі знов трима. Сліпі, глухі чи просто люди? Яка ж насправді наша суть? Та бачить Бог, ще довго будем Кайдани рабські ми тягнуть...
А кому яке діло, що і ми не такі, Не вподібнені зовсім на більшість - Зазираємо глибше і злітаємо вище, Храми світла будуємо на попелищах, І годуємо мрії з руки...
Були часи, коли такі ж слова мені хотілося говорити людям, яких наївно вважала найріднішими, час показав - помилялась... Та нині я тішуся, що у моїй "скарбничці" є місце для таких чудових "самодостатніх ілюзій"!
1
').addClass('report-spam-working');
uCoz.spam.report(scopeID, messageID, notSpam, function(response, context) {
context.elem.text('').removeClass('report-spam-working');
window.console && console.log && console.log(response); // DEBUG
response.warning && window.console && console.warn && console.warn( 'uCoz.spam.report: warning: ' + response.warning, response );
if (response.warning && !response.status) {
// non-critical warnings, may occur if user reloads cached page:
if (response.warning == 'already_reported' ) response.status = 'message_spam';
if (response.warning == 'not_reported' ) response.status = 'message_not_spam';
}
if (response.error) {
context.target.html('