До тебе, Господи, взиваю І сподівання щирі маю – Що Україна вільна буде Від лицемірства і облуди, Від бездуховності й зневіри Людців, душею зачерствілих, Від злої долі та безправ’я, І тих, які завжди лукавлять, Від нетерпимості і зради, Ярма грошей, полону влади, Від фарисейства лже-героїв І збайдужілості людської, Від тих, хто дух вкраїнський нищить, Забувши все святе та вище, І наче круків хижа зграя Вкраїну навпіл розривають, Розбрату сіючи в нас зерна... Від всього зла, всієї скверни Зціли, Всевишній нас Владико, Щоб вільним став народ великий!
ПОТРЕБА ІДЕАЛУ
Отерплі душі, втиснуті у мушлях Страху, злоби, зневіри і олжі Стоять і нині знову на межі Між світлом і пітьмою незворушно.
Куди іти? Кому себе продать? В чиї обійми ввіритись довіку? В людській подобі жить, чи мов каліка Лиш подумки недолю проклинать?
Потреба ідеалу не даремна! В бою за нього варто полягти, Волошками у полі прорости Чи променем розтяти царство темне.
І хто б нас не купляв за гріш нікчемний, Чи знову не присилував зректись Землі своєї й мови – не зречись! Потреба ідеалу не даремна!
То ж хай народ наш, повний безнадій, Зіщулений у макову зернину, Воскресне духом, встане за Вкраїну Й господарем відчується на ній!
…Із небуття, із попелу і тліну, Оспівана поетами в віршах, Постане скоро Вільна Україна, За котрою стужилась так душа!
ПОРА ПЕРЕРОДИТИСЯ, ПОРА!
Спитай себе – чи ти для України Душі вогонь готовий дати весь? Хоч жити легше тим, хто на колінах, Забувши, що таке сумління й честь, У кому дух раба живий до нині, Хто у душі плекає зраду й страх, Із вуст чиїх чужинська мова лине І хто майбутнє зводить на кістках…
Спинись на мить, поглянь в душі глибини – А скільки в Тобі світла та добра? На що готовий ти для України? Пора переродитися! Пора!
Почитала Вашого віршика і так щемно на душі зробилося, згадалася бабусина хатинка і вишенька біля самих її вікон... в останні роки свого життя бабуся по стіночці, спираючись на паличку виходила на поріг хатинки і досягала з деревця червоні маленькі ягідки, ласувала ними, а вони ледь не у саму хатинку дотягалися, наче шкодували стареньку... Дякую Вам, пані Валентино, за ці теплі спогади !
Перед Матусею схиляю голову, Бо нам Didусика мати дозволила, Дарує щиро нам чудові віршики, Злітає римами у небо високо. Хоч непокірливе було малятко це, Та нині виросло і стало нам отцем. У кожнім серденьку, в душі у ближнього Зринає силою Він дивовижною, Дарує світло нам в рядочку кожному І диво-римами нас заворожує... Вітаю Матінку... Вітаю, Вікторе! Живи, твори, кохай і йди лише вперед!!!
В чім суть життя? Себе питаєм. Що найцінніше в світі цім? Та часто це ми осягаєм, Коли біда приходить в дім. Лише тоді, коли спіткнемось, Коли пізнаєм горя смак, Вже не збагнемо: хто ми й де ми? То зрозумієм - щось не так. Лише тоді, коли чимало В житті наробим помилок - Наступний вчинок буде вдалим, Наступний вірним буде крок. Лише тоді ми правду зможем Вже відрізнити від брехні, І у “прокрустове” більш ложе Так легко вже не ляжем, ні! Лише тоді, коли втрачаєм, Ми починаєм цінувать, І запізніло осягаєм, Що б і л ь ш е щастя – віддавать!...
Колись понад 10 років тому щось таке писалося схоже... А вірш твій сподобався, як завжди!
Я тобі подаю мою дружню долоню, Щоб душа не томилась в самотнім полоні! А кохання... воно, мов свавільний вітрище, Не торкнутись його, хоч крізь душу все свище І буває, лишає одні попелища...
Воскресай і вдихай аромати світання, Свіжий вітер нехай твоє серце бентежить, Бо ніколи не пізно торкнутись кохання, Знай - тобі мить щаслива в цім світі належить. То ж занурся в проміння привітного сонця І на мріях крилатих полинь аж до неба. Лиш відкривши у душу всі навстіж віконця, Зрозумієш нарешті – воскреснути треба. Воскресай! І не бійся себе обпалити Чи осліпнути в променях свого кохання, Бо не варта і дня без вогню цього жити, Позбувайся вагань і кохай, як востаннє!
Справді, випадковостей на світі Важко відшукати і з вогнем, Не знайти людині всі одвіти, Хтось з*єднав у світі все в одне. Все просякло сплетенням енергій, Все пульсує з Космосом у ритм, Не збагнути нам людський егрегор, Не розкодувати алгоритм... Вже були розп*яття і Голгофи, Хтось за нас воскеснув вже колись... Дивно так поєднані ці строфи, Як і наші долі, що сплелись...
1
').addClass('report-spam-working');
uCoz.spam.report(scopeID, messageID, notSpam, function(response, context) {
context.elem.text('').removeClass('report-spam-working');
window.console && console.log && console.log(response); // DEBUG
response.warning && window.console && console.warn && console.warn( 'uCoz.spam.report: warning: ' + response.warning, response );
if (response.warning && !response.status) {
// non-critical warnings, may occur if user reloads cached page:
if (response.warning == 'already_reported' ) response.status = 'message_spam';
if (response.warning == 'not_reported' ) response.status = 'message_not_spam';
}
if (response.error) {
context.target.html('