Як добре, коли є у світі Чиясь така рідна душа, Щоденно наповнює світлом І ніччю й на мить не лиша. Спалила думки про старіння, Прогнала всі тіні турбот. У вічному серця горінні Крізь зими іде Донкіхот...
Який сумний цей світ навколо, Яка марудна суєта, А ми, бездухі вже і кволі, Стираєм з пам’яті й Христа. Поглянеш в душу – безнадія, Стіна безпросвітна зневір, Давно не ждем свого Месії І не підносим віч до зір. Давно не вірим в сили власні, Давно на краще змін не ждем. Невже вогонь борні в нас згаснув? Де ж воля наша ділась, де? Та лиш тоді, коли народом Захочем знов себе відчуть – Воскресне віра, буде згода Й до нас Месія знайде путь!
Ігоре, та не слід так перебільшувати мої заслуги, ти ж знаєш, що я пишу, як думаю, зовсім не затрачуючи на це особливих зусиль, порівняно з іншими поетами, які справді заслуговують на визнання за свою працю. А те, що мої віршики припадають тобі до душі - то це тому, що наші душі звучать в однакових тональностях... Дякую, Друже!
Безцінний скарб людина має, Який цінує лиш тоді, Коли його вона втрачає, Віддаючись в полон біді. Цей скарб великий зветься ВОЛЯ! Словами важко описать, Нестерпно жити як в неволі, Коли на всім лежить печать. Печать на думці і на слові, На всім, що святістю було', На почуттях – печать із крові, Табу на все, лиш не на зло. Людина мусить бути вільна І тілом й духом водночас - Тоді вона щаслива й сильна, І гарна навіть без прикрас. Не буде щастя нам в неволі, Нема добра у ній, нема. Мабуть, ми ще занадто кволі, Щоб зрозуміти суть ярма!
Та випадково якось обмовилася Наталі про це, хоча й не думала робити з цього нагородження особливу подію у своєму житті. Скажу відверто - більше задоволення отримую, коли прості люди, прочитавши мою збірку, говорять, що мої вірші додають їм сили, повертають віру, зцілюють душу... Але Наталі особливе дякую, що турбується моєю збіркою і зміцнює крила моїй Валькірії!
Дякую Вам, Галинко, за такі теплі слова! Колись на моєму робочому столі в офісі стояло у рамці фото, де я у кузні Івана Франка з піднятим над головою важким молотом ( це у с. Нагуєвичі на Львівщині, де народився наш Каменяр), і мій підпис під фото -
"Мій молот - Слово, ним лупаю Скалу байдужості й облуди. Чи поцінують труд мій люди? Цього не знаю... ".
Навіть не сподівалася, що нинішній морозяний день розпочнеться з таких теплих емоцій, котрі отримала на Анумо від щирих дружніх привітань на адресу моєї книги. Дякую, Наталочко, що допомагаєш моїй Валькірії зміцнювати крила!
Дякую, Марієчко! Маю сказати, що збій зроблений свідомо, так що прийдеться вже перетерпіти, вже й у збірці так надруковано, так пішло у світ, на те вже нема ради... мушу визнати, що мої почуття не завжди римуються і вірно ритмізуються...
Дякую, Андрію, за добре слово! Скажу лише, що цей віршик був писаний за дві хвилини, як експромт-коментар на вірша Віктора Кучерука "Ворожіння", якщо чесно, я його навіть віршем не вважаю...
1
').addClass('report-spam-working');
uCoz.spam.report(scopeID, messageID, notSpam, function(response, context) {
context.elem.text('').removeClass('report-spam-working');
window.console && console.log && console.log(response); // DEBUG
response.warning && window.console && console.warn && console.warn( 'uCoz.spam.report: warning: ' + response.warning, response );
if (response.warning && !response.status) {
// non-critical warnings, may occur if user reloads cached page:
if (response.warning == 'already_reported' ) response.status = 'message_spam';
if (response.warning == 'not_reported' ) response.status = 'message_not_spam';
}
if (response.error) {
context.target.html('