SITE LOGO
Пт, 08.11.2024, 07:46
Меню сайта
Наш опрос
Де Ви проживаєте?
Всего ответов: 974
Главная » Комментарии пользователя [Валькірія]

Найдено комментариев: 5305
Показано комментариев: 2071-2100
Страницы: « 1 2 ... 68 69 70 71 72 ... 176 177 »

avatar
Після таких слів окрім себе хочеться дуже полюбити ще когось, відкрити своє серце, а ще...запросити у гості лелек...
Дякую Вам за ці слова, пане Валерію!
avatar
Моє розтріпане волосся твої збентежує думки,
Мабуть, мені лише здалося - відчула дотик твій руки...
Не треба бути баламутом, щоби писать такі слова.
Зумів ти в мене зазирнути, аж закрутилась голова... da-48
avatar
Тепер знатиму, що на Андромеді ростуть такі гарні квіточки... ;)
avatar
Лише за другою спробою... ;)
avatar
Я також там спотикаюся, тому замінила серце... дякую, Вікторе!
avatar
Це Роксоланка мене завжди так надихає...
avatar
Та я вчора його написала на одному подиху, я люблю таку форму римування, вона мені легко дається. Лиш про Андромеду дописала нині, бо побачила нинішній вірш Росколани, а там купи планет, от і собі захотілося... yes
avatar
Це було написано, як коментар на вчорашнього вірша Роксолани Вірлан, нині лише останній стовпчик дописала...
Дякую, пані Катерино!
avatar
Кожен з нас має щось гарне, я - волосся, ти - щось інше... tongue

Буваю я різна - нестримно-сліпуча,
чи тиха ріка, що приборкала хвилі,
осяяна щастям, долаюча кручі,
чи втомлена птаха, що крила втомила... a-48:
avatar
Ось я задзвонила, але зі мною ніхто не захотів говорити smile
avatar
Сидить біля грубки самотня голубка,
Серденько морозом стиска,
Її вже не гріють ні пір*я, ні шубка -
Врятує лиш рідна рука...:yes:
avatar
Та знаю я, ти все осилиш
І проженеш хандру з душі.
Лиш завесніє - твої крила
Підуть на нові віражі yes
avatar
Не впускай її у свою душу,
Краще вже повісь на мерзлу грушу,
Хай по ній стрибають лиш синички
І собі скубочуть за косички... ca
avatar
Чому болить твоя голівка?
Чому у думах каламуть?
Чом не знайдеш від болю ліки? -
Ніяк не йму... tongue
avatar
З нас кожен в цім житті займає нішу,
У кожного своя лише стезя.
Чому любов на відстані міцніша?
Скажи мені, цього не знаю я...
avatar
Знов над світом летять комети, догорають яскраві зорі,
Запорошує попелом Вічність наші, Мила, з тобою сліди.
Так вже сталося, дух Поета ми несем крізь життя простори,
Зазираючи в неба вічі і рятуючи світ від біди.
Що єднає нас? я не знаю, рідне щось аж до болю в скронях,
Незбагненне таке й шалене, недосяжне, немов міраж.
Ти жагою з глибин зринаєш, коли місяць у небі вповні,
Ти наповнюєш мої вени, коли йду я на новий віраж.
Дотуляються наші крила, коли в маревах линем в небо,
І пульсують в надриві душі так подібно, немов одна.
Що за дивна штовхає сила цілу вічність мене до тебе
І зростає щомиті дужче, і п'янить серце, мов з вина?...
Ми за руки завжди тримались, розривали тенета скверни,
Ми ходили завжди по грані і дивились до віч смертям,
Всі гріхи ми Землі прощали, засіваючи добрі зерна,
Ми любов'ю зціляли рани, підіймаючи правди стяг...

Це нам снилось чи це насправді? Нам повість все колись Оріон...
avatar
Простягаєш до мене душу? Та вона й так до мене лине –
Крізь пустелі світів облудних, крізь холодне світіння зір.
І щомиті ця рідність дужча і зростає вона невпинно,
Це подібне на справжнє чудо, хочеш вір в це, а хочеш – не вір.
Простягаєш до мене крила? Я тепло їх давно відчуваю
На розхрещенні зим і весен, у холодних обіймах снів.
Моїм крилам так треба сили, щоб у небо літать безкрає,
Простягни мені душу й скресне лід зневіри, що жив у мені!
Я над прірвою знов зависла, зроблю крок – і усе скінчиться,
Або, може, злечу у небо, потону в нім чи розіб'юсь.
Лиш ти знаєш, що я ненавмисно зазираю до віч блискавицям,
Я піти не бажаю насправді – тільки пробую силу свою...

Простягни мені свою душу, простягни мені свої крила! yes
avatar
У світах самоти ми, мабуть, не одні –
Раптом хтось добре слово промовить мені,
Хтось пришле гарну звістку з далеких світів
І розвіє мій смуток, що в серце забрів.
Хтось молитву промовить за душу мою,
Аби дух мій зміцнився в нелегкім бою,
А як ворог на мене піде із мечем –
В мить останню хтось завжди підставить плече.
Хоч тернисті дороги ведуть крізь життя –
Свою душу лиш вірою зцілюю я,
А ще - Друга словами, що сум прожене
І життя моє світлом осяє земне!
avatar
Зарано йти, нам ще потрібно жити,
Нам треба ще до себе дорости!
Цей хрест, крім нас, нікому не знести,
Не вирвати душі і не змінити.
Лише такі, залюблені у світ,
Які вдихають волю повногрудо,
Вмиратимуть, та віритимуть в чудо,
На все в житті шукаючи одвіт.
Над прірвою крутою стоячи,
Як хижа смерть у вічі зазирає –
Недолі виклик завжди ми кидаєм,
Коли весь люд впокорено мовчить.

Нам рано йти. Душі ще рано йти!
avatar
Коли в серці весняні грози - не страшні ніякі морози yes
avatar
Це від морозу мені таке тепло-трепетне написалося tongue
avatar
Так, будем думати лише про хороше! tongue
avatar
Це не мені треба говорити... ;)
avatar
Не знаю, я сподіваюся, що приймуть yes
avatar
Дякую, Марієчко, приємно, що тобі сподобалося. tongue
avatar
Холодна течія змиває світ у прірву,
А, може, тебе я з лещат безсоння вирву? ;)
avatar
Це морози навіяли ;)
avatar
Про який клопіт ти говориш? Тут ще не такі "заклопотані" позбиралися. Так що припиняй хандрити, долучайся до нашої анумівської родини і ми чекаємо на твої нові вірші!
avatar
Так, Наталочко, мушу визнати, що більш неприборканого створіння, аніж я, годі й пошукати...
А щодо запрошення на фуршет...я тільки "за" ;)
avatar
Я б на його місці добре подумала, адже я - не подарунок... inverted
Форма входа
Друзья сайта
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ: Facebook,
    Instagram,
    Viber: 0680839579
    E-mail: vagonta@gmail.com

Статистика
Copyright MyCorp © 2024 Хостинг від uCoz