Ще день один... І наближаюсь До мрії я на крок один. Караюсь, мучусь – та не каюсь, Лиш підганяю часу плин. Іду світами за коханням, Без страху в серці й каяття, І окунаюсь без вагання В це неосяжне почуття. Ще крок один, і вже не буде До щастя жодних перепон. І хоч би що казали люди, Любов – найвищий є закон!
Хай свіжий вітер печаль всю витре із серця твого, Весняна повінь підкаже - хто Він? яка дорога Веде до щастя, яким ти ніччю так любиш снити, Веде до раю, в якім одвічно двері відкриті. А якщо навіть у мить відчаю утратиш віру - Все ж прийде сонце в твоє віконце теплом безмірним. На кожнім кроці, у кожнім злеті гартуєш душу, Вогонь у серці твоїм, Поетко, хай сяє дужче!
Каюсь, Вікторе, каюсь... Але ти не правий, якщо гадаєш, що я у кожному рядку, це Марина творчість, я лиш коми виправила. А стосовно цього рядка - то підкажи щось нам, будь другом
На правах "позаштатного редактора" нашого колеги по перу Романа Лесюка, хочу представити Вашій увазі його вірша "Дар", який, я сподіваюся, не залишить Вас байдужим і відгукнеться теплом у Вашому серці.
Деколи навіть не потрібно виходити за поріг оселі власного серця, аби відшукати безліч тем, які аж самі просяться виплеснутись на папір з-під пера поета...
Щиро вдячна, Іванку, за такі слова! Колись у мене на робочому столі впродовж довгих років під фото, де я у Франковій кузні з величезним молотом в руках, я написала такі свої слова "Мій молот - Слово, ним лупаю Скалу байдужості й облуди. Чи поцінують труд мій люди? Цього не знаю...".