Знов над світом летять комети, Догорають яскраві зорі, Запорошує попелом Вічність Наші, Сестро, з тобою сліди. Так вже сталося, дух Поета Ми несем крізь життя простори, Зазираючи в неба вічі І рятуючи світ від біди.
Що єднає нас, чи я знаю? Рідне щось аж до болю в скронях, Незбагнене таке й шалене, Недосяжне, немов міраж. Ти жагою з глибин зринаєш, Коли місяць у небі вповні, Ти наповнюєш мої вени, Коли йду на черговий віраж.
Дотуляються наші крила, Коли в маревах линем в небо, І пульсують в надриві душі Так подібно, немов одна. Що за дивна штовхає сила Цілу вічність мене до тебе І зростає щомиті дужче, І п'янить мене, мов з вина?
Ми за руки завжди тримались, Розривали тенета скверни, Ми ходили лише по грані І дивились до віч смертям, Всі гріхи ми людські прощали, Засіваючи добрі зерна, І любов'ю зціляли рани, Підіймаючи правди стяг.
У туманностях Андромеди Ми в єдине крильми сплелися, Бо холодні Землі вітрища Видувають тепло з душі. Між Великих й Малих Ведмедиць Час прийде нам колись спиниться, Але нині наш янгол в вишах Нам шепоче нові вірші...
"Всі гріхи ми людські прощали, Засіваючи добрі зерна, І любов'ю зціляли рани, Підіймаючи правди стяг." Щось космічне, недосяжне, і дуже возвишене чується у цьому вірші, і техніка написання дуже цікава. Заворожили!
Складний вірш, Наталю, знаю, що дуже не просто так римувати, але, відчуваю, що ти це робиш без надмірних зусиль. Єдине місце, де спіткнувся: - І п'янить серце, мов з вина. Роксолана вже його чула?.. Чому не ставиш дати написання, щоб не гадати?..
Та я вчора його написала на одному подиху, я люблю таку форму римування, вона мені легко дається. Лиш про Андромеду дописала нині, бо побачила нинішній вірш Росколани, а там купи планет, от і собі захотілося...
Дуже цікаву тему розгорнула Роксолана , надихнувшись сама ,надихнула здається АНУМО . Космічний ритм прозвучав у пані Катерини І у Вас ,Наталю зовсім неземні вже рими ...
Я ,просто зачарований Космосом у туманності Андромеди !
НАТАЛОЧКО!!! Ну просто слів не можу знайти, аби передати свої відчуття від цього "андромедівського" вірша....Я просто щаслива від потоку таких рядків: стільки рідності тут, стільки тепла.Хай твої творчі крилята завжди будуть міцними.Дякую за дихання в унісон, за гармонію творчого лету. Сто цьомок Тобі, посестро!
Роксоланко, я коли почитала твого мені коментаря під моїм коментарем на твого вірша про Друга, спочатку всі слова забула від задоволення, а потім враз з мене полилося, не могла залишитись перед тобою в боргу, хотілось зробити тобі трішки приємно... бачу, всім сподобалось. Переконана, ти заслуговуєш значно кращих слів!
А холодні Землі вітрища видувають тепло із серця, вибирають з душі зернятка і розносять іх по світах. Що тим зерням, хоч буря свище, Небеса волають на скерцо, В них одна - єдина є гадка: не упасти в болото. На змах, Під останнім ревом негоди і супроти надривних течій, впасти в небо, теплом налите, запустити коріння ввись. А плоди хай падуть в городи поземні, що мов диво-печі, запікають життя прожите, в срібні дзбани, що ще колись задзвенять під промінням вишнім і любов"ю влиті по вінця, розіл"ють ненавмисно ріки і стечуться ув океан. Я знайду тебе сестро - вишне під сузір"ями в білих кільцях, Крапнуть роси нам на повіки І це буде час без оман, де ніхто не грюкне дверима, де болючим не буде слово, де дозріє висока віра, ми не знатимем, що є "крах" Поєднає нас щось незриме, а поки що я чую знову, як з твоєї душі ллється щира сильна річка у світлих віршах.
На розхрещенні доль Пошматованих мрій, О, мій Боже, дозволь Дочекатись зорі, Що засяє вогнем, Воскрешаючим все, І підійме мене В піднебесся ясне, Де не буде журби І душі шматувань, Де ненависть юрби Не розчавить бажань, Де облудні людці Вже не матимуть прав, Де Людина – не ціль Для забав і розправ, Де на крилах летять Мрії-птахи увись, Де я вільною стать Зможу вже – не колись... Але док' Божий перст Не вказав у мій бік – Я нестиму свій хрест, Я не зраджу собі!
ви мені з роксоланою дійсно як сестри. одного разу я навіть вірші поплутала.. подумала, що це ваш, а був роксани... це добре, що ви є. від цього світ стає кращим, а люди змінюються. за вірш 5!
Десь у якомусь моєму вірші є такі рядки - "Слід починати з себе світ цей на краще міняти...", ось намагаюся, а чи виходить - не знаю... Дякую, Наталю, за теплі слова!
Дякую, що завітали, Селено, на мою космічну сторіночку!
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
ДУЖЕ ГАРНЕ ФЕНТЕЗІ!!! - ДУМКИ НАШІ І МРІЇ МАБУТЬ ВСЕ ТАКИ НОСИТЬ У ТІЙ КОСМІЧНІЙ БЕЗОДНІ.... 
