Творець створив Людину "по образу і подобію своєму". Тож значить і ми маємо бути творцями - свого життя, а через свої думки та почуття відчувати Божий світ і ТВОРИТИ ЩОСЬ. У нашому випадку - поезія (гарно, милозвучно, філософськи і про кохання, і т.д.). Тому шукайте, пане Вікторе, творіть і пишіть. У Вас гарні і сильні вірші. Але Ви вільні і не робити цього.
Тема вірша чаруюча, як сама осінь. І гарно вдалися перші рядки, далі вже й писати нічого не треба було. Десь зовсім зайвий другий стовпчик, без нього вірш читається краще. Сподобалася тепла ностальгія вірша.
Філософія буття в Ваших віршах, Наталіє, настільки глибока, що дна не видко, настільки висока, що ширяє поряд із зірками. Коли поглянути чи в одну, чи в іншу сторону задумуєшся над змістом свого існування. Тільки більшість чомусь не бере зовсім це до уваги, а комусь чомусь "болить і пишеться".
Чудове плетиво, гарний ажур із добрих слів у вашому вірші. Підтримаю Олександра за срібло, думаю так: у місяця - сріблястого світанку. Із шовку трав "складаю" я вірша - "складаю" мені складається. Сподобалось.
А ще те що написали треба читати, читати, читати, і змінювати, щоб схоже було на пісню легку і невимушену. І тоді почуття змалюються так, що й ліхтарі кохати схочуть.
Хіба з неспокоєм своїм, Знайдеш хвилини нудьгувати, Що в стані втоми чарівнім Тебе підштовхує писати. І крок за кроком звідусіль До тебе доля поспішає, І швидко так забудеш біль, Що до натхнення закликає.
Хоч ревність це погано, але відчувають її всі закохані, може в різній степені. Та коли вона набуває ніжних трепетних форм, то це, на мій погляд, чарівно.