Із самого початку покликанням поезії було утвердження всього того кращого в людині, що робить її людиною з великої літери, стояти в обороні добра і свободи, правди і справедливості. Останні рядки вірша: ...Лиш Поет невпинно Біль вкладає в вірші... являються яскравим підтвердженням моїх слів. Власними болями ти, Наталко, намагаєшся докопатися до суті оточуючого тебе світу, ніколи, судячи із тексту вірша, не стоїш на узбіччі життя, намагаєшся завжди бути у самій гущі подій. Намагався колись не оминути цю нелегку тему сам, написав, було таке навіть, вірша, але, бачу у тебе вірш значно кращий. Наснаги тобі!
Дякую, Вікторе, за те, що завжди так проникаєтсь моєю поезію і ніколи не залишаєтесь байдужими до ближніх і того, що з ними відбувається! А вірші мої не кращі від Ваших, просто трішки інші - і це зрозуміло, бо скільки людей - стільки різних поглядів на світ і людину у ньому. Тішуся, що Вас пізнала, бо споріднена Душа нині - це такий великий скарб у наших світах самоти... Світла Вам у душі!
Наталю якби ви родились у часи Інквізиції, вас мабуть би спалили (прошу сприймати як комплімент) , адже своїми віршами ви заставляєте задуматися про багато давно забутих Людиною речей, за це окреме SPS
Попри розваги і веселощі - деколи слід спинитися, подивитися углиб душі, аби не згубити себе справжнього у життєвій круговерті Дякую за вогнище Інквізиції!
Філософія буття в Ваших віршах, Наталіє, настільки глибока, що дна не видко, настільки висока, що ширяє поряд із зірками. Коли поглянути чи в одну, чи в іншу сторону задумуєшся над змістом свого існування. Тільки більшість чомусь не бере зовсім це до уваги, а комусь чомусь "болить і пишеться".
Мабуть, Ігоре, така людська природа, не хочеться занурюватися у глибокі глибини, шукати відповідей на болючі запитання, пізнавати себе справжніх ( не завжди у привабливому світлі). Людина частіше прагне легших шляхів, того, що на поверхні - аби зусиль менше докладати. Та кожному своє, не можна ж дорікати дитині за те, що вона лише грається забавкамии, а не хоче розв'язувати складні теореми... В кожної Душі свої потреби і завдання...
Так таки так! Але не згоден, що забавки мають бути будь-які, навіть іграшки можуть міняти душі, і теореми також. А нам мабуть вкладено шукати більш тонкі матерії, більш тендітні струни-ниточки, щоб зачепити глибини душ людських.
Ігоре, я не в буквальному розумінні про забавки і теореми. Я про те, що вік людини не завжди відповідає віку її душі... від того і різні потреби у кожної душі - комусь пірнати у глибини в пошуках Істини, а комусь - гратись у пісочку і ніжитись на сонечку ( не буквально, звісно).
Сіяти, так сіяти щоб зігріти і дати надію... Комусь... можливо... Але в світах омани так важко це робити.
Коли в річному кругоході Поверне жовтень в листопад, В дощів гнітючу прохолоду Вітри вдягнуть осінній сад... В цю мить не розумію цілі Життєвих форм білкових тіл, Що їх філософ сиво-білий В трактатах фабулою сплів... Не розумію: космос, атом... І ще багато слів. Так часто, Не розумію: брат на брата, Чи те як вбити, обікрасти... Не розумію думки зради, Обману, заздрощів і зла... Скажіть мені, о, Бога ради, - Чим ще наповнена Вона? Де Віра в Бога, доброта? Чому в серцях нема Любові, Довіри, честі? Лиш – ота, Лихая фабула на крові...
В цього світу страшній круговерті, Коли душу і тіло цькують, Коли більшість живе, наче мертві, Про свою забуваючи суть, Дуже важко, хоч вірю - можливо, В собі душу святу зберегти, І на зло ворогам всім – щасливо По шляху Віри й Правди іти. Не зважати, що скалкою в оці Будуть мої для когось діла. Від підніжок на кожному кроці Не згорить моє серце до тла.
Хоч живу не заради я слави, Часто йду не туди, де усі – Та підступне, зрадливе, лукаве Не зведе мене на манівці. В моїм серці вогонь ще палає, В непокірних думках голова, Бо я віри в добро не втрачаю І душа моя все ще жива!
Як чути це приємно нині, Що в Вас душа горить вогнем, Й радіє щиро гожій днині. Я думаю, що суть знайдем, І віри втратить не дозволим, Підступні манівці зметем, Що випали на нашу долю, Й прийдем в полон до нових тем...
І нові теми й нові люди За небокрай нас кличуть знов, Щоб ми повірили у чудо, Щоб заіскрилась в нас любов - До світу, неба, дня і ночі, А ще - до рідних тобі душ... Собі скажу я - "Жити хочу!" Й до нових тем в полон чимдуж!
Буває - і одне, і друге, на жаль... Одним - будувати, творити, дерзати, А іншим - збудоване лиш руйнувати...
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
, адже своїми віршами ви заставляєте задуматися про багато давно забутих Людиною речей, за це окреме SPS 
