Ревнощі Я ревную тебе до безумства, Я ревную тебе без причин, Я ревную... О сила чаклунства! І не тільки до гарних мужчин! А й до вітру, що ніжно так пестить, Обнімаючи стан твій собою, Обтікаючи спасівки персів... Я його безперечно ревную! І ці сонячні теплі проміння – По засмаглих ковзають плечах, Їх шпигунські тенета невинні Викликають ревниву печаль... А найбільше Морфея ревную – Він підступний, він знає ключі – Сонне зілля готує, чатує, Щоб тебе відібрати вночі... Все ревную до злого безумства, Ще й тендітні краплини дощу... Бо кохаю! О, сила чаклунства! Ні за що тебе не відпущу!
|