Ревнощі

Я ревную тебе до безумства,
Я ревную тебе без причин,
Я ревную... О сила чаклунства!
І не тільки до гарних мужчин!
А й до вітру, що ніжно так пестить,
Обнімаючи стан твій собою,
Обтікаючи спасівки персів...
Я його безперечно ревную!
І ці сонячні теплі проміння –
По засмаглих ковзають плечах,
Їх шпигунські тенета невинні
Викликають ревниву печаль...
А найбільше Морфея ревную –
Він підступний, він знає ключі –
Сонне зілля готує, чатує,
Щоб тебе відібрати вночі...
Все ревную до злого безумства,
Ще й тендітні краплини дощу...
Бо кохаю! О, сила чаклунства!
Ні за що тебе не відпущу!