Яка нудьга, коли неспокій
Наліг утомою на плечі, -
Його несу я крок за кроком
Щодня без скарг і заперечень.
Як давні мрії й сподівання,
Він, терпеливий і упертий,
Штовха мене безперестанно
В обійми долі розпростерті.
Перемагаючи утому,
Ще сподівається зухвало,
Що раз одвічний мій знайомий,
Його терпітиму я далі…
|