ВЖЕ МАЙЖЕ І НЕ ЗГАДУЮ...
Вже майже і не згадую тебе, Вже майже забуваю(ох, наївна!) Закуталась у небо голубе П'янка весна, заквітчана царівна. Порозсипала перлами росу У травах буйних, квітниках духмяних. А я ще й досі в пам'яті несу Твоїх очей бездонні океани. І забігаю, наче крадькома, В далекі дні, наповнені цвітінням. Сама себе обманюю, сама Втікаю від правдивого прозріння, І не збагну в цих істинах простих, Що розум мій засліплений коханням. Так заздрю тим, хто спалює мости І долю відпускає без вагання...
Додав: oduvan4ik (01.06.2012)
| Автор: © Наталя Данилюк
Розміщено на сторінці : Данилюк Наталя
Поділіться цією публікацією у Фейсбуці :
Переглянули твір - 2501 чол.
у Вас # закладок
Ключові (? ): роса , небо , весна , кохання , Океани , Царівна
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 11
Порядок виводу коментарів:
За замовчуванням
Спочатку новi
Спочатку старі
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ ")
klavysjka : А инасправді і бачать, і чують.. та споглядать. Єдине, мабуть, забувають, що їхня хата не скраю, а й наступна після нашої...
klavysjka : На превеликий жаль... Тиша насторожую. лякає...
klavysjka : Щиро дякую! Так авоно і є. Любов і ненависть... Ніколи про таке не могли й подумать...
klavysjka : Це правда. Так воно і є. Навчились переглядати цінності життя