Квітом лілії в озері світу заспалась притишеним, Колисалась на хвилі бездумно , отерпли повіки - Так було би довіку, якби от не Ти... так ніхто ще тим- струменіючим світлом зі сну не будив мене. Звідки птахом- велетнем в юність ввірвався - в мою ненатруджену? Біль довірив і щастя світи, розгорнув сонцеврата. Огневірші- накази від серця так щиро доручені, залітали у мене, спікали байдужости грати. Ти зірвав тоді з дна прикоріння оте заколисане, А з очей пелену, зранив гостро суцвіття невдалі І попереду зник, там,де сонце стобарвами списане, вабить в рух за тобою на пошук в дороги, у далі. У човні по воді, по слідах , по твоїх неокреслених, Поміж хвиль швидкоплинних, під небом, під Божим розмаєм білоквітно лілеєю плину і памяттю скреслою, вибираючи веслами шлях - вивіряюсь навзаєм. А коли принатомлена, десь біля берега схилена, Твою білу сорочку знаходжу на скелі урваній - Я беру її в руки...Ти є!!! - Хоч життя твоє спалене, Зорепадно вливається в душу, в мої свіжі рани. Я цілую ту вишивку, тулю до серця..О, Боже мій, як тримає вона запах тіла твого, духу гордість!- пахне волею, степом, .стрілою, що вцілила..зболені, життєдайні полотна роздерто тріпочуть. Натомість щоб 3омлiти сльозою - молюсь. Час вистукує месником... і відчутніша прірва... і вчуся любити здалека... Вміло падати в грози і спритним виноситись вершником, Просікати ночів"я, як ріже надпростір лелека. Я вже можу весь світ відчувати у звуках пробарвлених і на клавішах білих і не...у ґрадаціях вчинків, а коли я знайду тебе світлоутомлена- може з них - з моїх стигм проростеш білоквітно в новітні зарінки.
|