Квітом лілії в озері світу заспалась притишеним,
Колисалась на хвилі бездумно , отерпли повіки -
Так було би довіку, якби от не Ти... так ніхто ще тим-
струменіючим світлом зі сну не будив мене. Звідки
птахом- велетнем в юність ввірвався - в мою ненатруджену?
Біль довірив і щастя світи, розгорнув сонцеврата.
Огневірші- накази від серця так щиро доручені,
залітали у мене, спікали байдужости грати.
Ти зірвав тоді з дна прикоріння оте заколисане,
А з очей пелену, зранив гостро суцвіття невдалі
І попереду зник, там,де сонце стобарвами списане,
вабить в рух за тобою на пошук в дороги, у далі.
У човні по воді, по слідах , по твоїх неокреслених,
Поміж хвиль швидкоплинних, під небом, під Божим розмаєм
білоквітно лілеєю плину і памяттю скреслою,
вибираючи веслами шлях - вивіряюсь навзаєм.
А коли принатомлена, десь біля берега схилена,
Твою білу сорочку знаходжу на скелі урваній -
Я беру її в руки...Ти є!!! - Хоч життя твоє спалене,
Зорепадно вливається в душу, в мої свіжі рани.
Я цілую ту вишивку, тулю до серця..О, Боже мій,
як тримає вона запах тіла твого, духу гордість!-
пахне волею, степом, .стрілою, що вцілила..зболені,
життєдайні полотна роздерто тріпочуть. Натомість
щоб 3омлiти сльозою - молюсь. Час вистукує месником...
і відчутніша прірва... і вчуся любити здалека...
Вміло падати в грози і спритним виноситись вершником,
Просікати ночів"я, як ріже надпростір лелека.
Я вже можу весь світ відчувати у звуках пробарвлених
і на клавішах білих і не...у ґрадаціях вчинків,
а коли я знайду тебе світлоутомлена- може з них -
з моїх стигм проростеш білоквітно в новітні зарінки.
| 
у Вас 
0
5!
