У перламутpi неба - куполи плили зазолотіло проти вітру - cупроти хмар і гріз, і проти злив- хіба я це колись із серця витру? Оте "супроти" - досі у мені і дзвони глибозвучні досі чутно... і хрестик, що згубила в дерені, бо гналися тоді за мною трутні... а я до батька, в церкву...о, пробач, мій Бозю, із покутньої ікони, непOслуха такого - он, рогач ховала від Івася...Ой, солона, солона слізка спогадy...зажди, згадалося ще: дяк співав "Во Вишніх", - а то час був самої коляди - я думала: чого то він про вишні? Було іще: не тямила тоді чому у церкві образи ридали...? i сліз ніхто не втер - о чуда ті! то я сама - долонькою - щоб спали Ta трохи відпочили - люди ж сплять... і людям сниться, - а Ісус вмирає...!!! За обріями гусла "чорна рать"... О, Рогатине, згублений мій раю! У ночепрадді плили куполи, мов човни перевернуті у бою і ятаган півмісяця голив хлоп"ячочубі голови журбою.
|