.Шумлять мої ліси, Говорять між собою. Що шепотять вони? Чим діляться зі мною?
О! скільки смутку у гойданні віт... Тривоги скільки у тінях високих... Безмежність знань за сотні тисяч літ.
Скарбниця всеосяжних дум глибоких.
Ліси шуміли для батьків моїх, Для прадіда шуміли вони гучно. В житті вони й моєму не на спіх- Ми зєднані навіки й нерозлучно.
Торкнусь долонями міцного дуба, Вкладу у соки память-про запас Усе, що знаю і що знати треба, Тим, хто сюди вже прийде після нас
|