Зима прощається і дмухає сердито студеним вітром, білим помелом розгойдуючи віхоли. Укрито усе снігами, ніби полотном сліпучо-білим. Сипле, сипле, сипле... Здається - краю білому нема. У душу туга тулиться налипло на кожен пагін раннього тепла, і гасить, і застуджує дрібноту, що тягнеться і пнеться до весни, намащуючи дьогтем спраглі соти медів і сонця... Душенько, засни - шепоче розум, корячись негоді. Але вона мугикає пісні, бо під снігами на самому споді, давно уже відкрилася весні.
Ах, ще не прощається, судячи з тих снігових заметів, що засипали нас...Сьогодні зранку пригріло сонечко, вийшла надвір, а зимова білизна аж очі сліпить, довго не могла звикнути, мружилася...Чудовий вірш, сповнений очікування світлої весни!
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
