Розпустила сатинові коси, За водою пустила стрічки, Проз тендітні гілки абрикоси Погасила останні зірки.
З керамічного темного збанку Смакувала парним молоком Під крилом запашного світанку. Над холодним дзеркальним ставком
Ворожила, як мавка, на долю, Відпускала строкаті вінки І струнку мовчазливу тополю Напувала росою з руки.
А коли зайнялось над полями - Стрепенулась, тонка, як струна... І майнула ясними плаями Міднокоса мольфарка-весна.
|