Коли сповиє дні мої імла,
Залиш мені запаленим ліхтарик,
Щоб я до світла вирватись змогла,
Своїх страхів долаючи примари.
Хай голос Твій веде мене між гір
І крок мій стане впевненим від того,
Що серце в Тебе чисте, як сапфір,
Мені покаже істинну дорогу.
Хай не впіймають дикі манівці
Моїх слідів мережива шовкові.
Кришталь сльози затисну в кулаці
І просвітлію з дотиком любові.
Забуду все - невдачі і жалі,
Вдихнувши небо, світле і погоже!
Буває так: загубишся в імлі,
А шлях тобі осяє світло Боже.
Так, пані Ірино. І краще, щоб шлях завжди вів до Бога - хай і через якісь помилки і самопошуки, але врешті-решт - до Божого світла! Дякую Вам за розуміння!
Ой Наталю, під ніжною та тендітною оболонкою тендітної особистості, проглядається сильна і непохитна у своїх намірах та прагненнях людина, поруч з якою відвага перед труднощами - мов лазерне лезо. Творіть не зупиняйтесь.
Пане Андрію, дякую щиро! Так гарно Ви сказали - розчулили мене...
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
1
Ваша правда, з ким не трапляється... Та добре, що завжди є кому вивести нас з цієї імли. Дякую, пане Олександре! 
Рада, що сподобалось!
Приємно, що поділяєш мої думки!
Пане Укране, дякую за такий комплімент! 
