Осінь …щороку вона приходить в
один і той же час, з однимиі тими ж
розмаїттями фарб, з одними і тими ж проблемами. Та чомусь я забуваю як добре
восени…це найщедріша пора, найщедріша на врожай, найщедріша на емоції, а для мене
найщедріша на біль… Так чітко біль я ще ніколи не вирізняла. День за днем
дерева втрачають свій одяг, світ втрачає набуті кольори, а я втрачаю себе.
Поволі, крок за кроком, я починаю губити себе з поміж всієї цієї краси… Вперше
я гуляю холодним, майже сніговим містом, незважаючи на неприємну погоду та
високі підбори. Думки кулеметовим вистрілом ламають голову, все навколо
дратує…дратують перехожі, які один-за-одним ніби вештаються мені попід ноги,
дратує бамкання годинника на ратуші-ніби нагадує мені, що досить корчити
злість, дратує необізнана продавщиця, яка вважає, що якщо вона сидить за
прилавком то це показник її ввічливості та мудрості…
Я зупиняюсь. Зупиняюсь і розумію, що втрачаю
«смак» до всього.
Немає «голоду» любові, розуміння, якоїсь необхідності чи потрібності.
Немає нічого. Це ж жахливо. Я втрачаю «апетит» до всього, а найстрашніше – я
втрачаю його до себе!!
до якого жарну ви б віднесли цей твір? схоже на запис із щоденника, або просто записані думки. може це твір-роздум у мініатюрі? але мені здається, тут немає чітко визначеної ідеї.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
