"Лицем до сонця..."
В. Савелюк
Слухати б дощ, але вікна зашиті у пластик,
По́встю тугою затягнута вмита блакить…
Хочеться вийти і, в небо стрибнувши, упасти
І прокричати на Всесвіт “Мені не болить!”.
І полоскати долоні у зливі червневій,
В пахощах мокрих ірисів, бузку й полуниць!
Взяти й пірнути у трави м’які перкалеві,
Слухати небо й лежати собі горілиць…
І відмахнути думки непривітні й понурі,
Мов комашню надокучливу… Гнати в обхід!..
Навіть у час найчорнішої грізної бурі
Треба обличчя своє повертати на схід.
Звідти і сонце народжує кожен світанок,
Звідти й веселку прядуть сивогриві дощі!..
Вибіжиш босою в час післягроззя на ґанок –
Літо полоще в калюжах тремкі промінці!
Глянеш довкола – які ж бо разючі контрасти:
Скільки життя у природі і штучності в нас…
Поки небесна блакить не зашита у пластик,
Слухаю дощ… І спиняють годинники час.
|