Боже, як добре під вечір вертатись додому,
Гріти підошви об теплий м’який тротуар
І відчувати в ногах підсолоджену втому,
Ніби пробіглась зефірною м’якоттю хмар!
Дим з вихлопних, мов запалені липнем кальяни,
В пудрі пилюки мутніє дворів акварель,
Флюгерний півень у променях, наче льодяник, ─
Злизує хмара повільно тверду карамель.
Світло тебе відбиває у плазмі вітрини,
Поглядом ніжним комусь надсилаєш привіт,
І завмирає під скельцем невтомний годинник,
Поки бубнявіє в Музи кругленький живіт…
Знову народиться вірш по дорозі додому,
Стрілки, як завше, почнуть свій наступний пробіг…
Боже, як добре пройтись і забути про втому,
Гріючи серце і ноги в долонях доріг!..
| 
у Вас 
1
Пане Олесю, дякую сердечно за теплий коментар! 
Я теж рада Вам! 
Пані Катю, щиро Вам дякую за Вашу незмінну теплу підтримку! 
серце. Вірш дуже споджобався. Навіть серед Ваших, він на першому плані. Стільки у ньому спокою, тепла, ніжності. Чого так не висточає у наш кривавий страшний і непевний час. Я живу у Харкові і часто чую як над будинком гуркотять гвинтокрили, перевозячи поранених і загиблих. І чомусь не пишеться нічого. Душа у пітьмах. Та і літ мені забагато для віршів.
Але мусимо миритися і з творчим затишшям, дай Боже, аби не гірше. Щиро Вам дякую, пане Юрію! 
Пане Пилипе, дякую щиро! 
Пане Юрію, щиро-прещиро дякую!!! 
Завжди Вам рада! 
