Кава. Чорна кава без цукру. Аромат ранку, пусті обійми, за вікном туманне небо – дощ. Сьогодні дощ народився з туману. Обійняв мене поцілунком пригортаючи смаком мелених зерен і запахом. Вітер кличе. Я розстелюю руками скло і виходжу у світ без скафандру. Зараз Місяць на диво веселий – щасливий, бо супроводжує Землю. Венера, як завжди - Жінка у всій своїй хтивій повноті тягнеться до Сонця, подалі від гріха. Меркурій колише в обіймах її бажання мов дитя пригортає і пестить – аби тільки торкнутись її вій поцілунком, хоча б у думках… Але вона хоче Сонце. І він ним стає. Чудові зміни у галактиці, просто прекрасні – планети зійшлись у танку – занадта гравітація. А нові Зірки тріпочуть зусюди, особливо з видимого моїм оком Початку доносячи неймовірне сяйво. Я – Золотий Перетин. Усе, що поза моєї меншої частини – минуле, поза більшої – майбутнє. А теперішнє стирчить з моєї душі, там де народжується Істина. Адже для Бога найкращий теперішній стан - я у становищі. Під моєю товстою шапкою тіла живе материнська мантія у лоні якої маленьке Ядро. Моє любе Ядерце. Нервова система – кристалічна решітка, вона є основою будови мого Кристалика. А ось іще один зв’язок і формування майбутнього образу завершується розміром у етап серцебиття – тук-тук, тук-тук… Чуєш, ти чуєш? Це Життя. Моя ніжна Любове, я плекаю тебе ось уже цілу Вічність у всіх існуючих світах і вимірах, у всесвітах. Плекаю – чекаю твого народження. Тоді ти народилася в мені, але проклала свій шлях до людей розміром у час. Зараз саме час, саме той аби змінити хвилину на Мить. Оглядаюсь. У просторах вселенського океану ти – крихітна доля піщинки – маленька пилинка серед великості Зірок. Ледь помітно мерехтиш і виблискуєш подібно кришталю… Кава. Чорна кава без цукру. Аромат ранку, пусті обійми, за вікном туманне небо – дощ. Моя долоня все ще прикладена до скла перистим сплетінням пальців. Погляд тріпоче між змерзлих листків виноградника, відривається і враз падає до низу. Вимочена калюжа проготрає мій погляд і любляче топить. Я востаннє ковтаю присмак кисню і засинаю. А там летять журавлі за праобразом весни. Ну що я можу тобі ще сказати, ти знаєш про мене все. Ну що я можу тобі дати, чим заповнити перспективу буденності разом? Я ж умію тільки любити. Залюблю тебе до смерті, як калюжа мій погляд. А коли лежатимеш у моїх обіймах то гладитиму. Бачиш, так вже сталося, що в Любові Жіночі руки, Материнське серце і Божа Мудрість. Він каже, що я особлива. Я довірлива, тому вірю. Торкаюсь особливістю до всіх закуточків його тіла – часом тану снігом, часом стрибаю променями, часом кручусь вихором, та так аж дух захоплює, а зараз – стікаю краплинами дощу. Але завжди по-дитячому щиро. Субота. Осінній листопад. Вирішила більше не писати і менше також. Тому кладу свого Щоденника за пазуху, вимикаю ком'ютер і йду бавитись з донечкою. Зараз ми приготуємо найкращий у світі подарунок до дня народження неймовірної людини. - Ну як можна полюбити земне життя більше за вічне? - А як можна спокушати провокацією? - Жінка і є провокація. - До Вічного Життя. - Яблуко? - Дивись глибше – засвоєння заліза. - А фосфор? - Світло. - Ти ненормальна. - То знайди собі іншу. - Я хочу Свєту. - Аби було ім'я, як у мене? - Суть не в імені, а в тобі. - Ходи до мене. - Хіба можна ближче? - Глибше. Завжди можна глибше поринати у свідомість людини, стати думкою там досхочу. Знаєш, світ у якому я живу Небесний. І люди там живуть небесні – оголені. Нам зайвий одях маскарадних костюмів буденності. Адже ми усі тут просто щасливі – нагі і вільні. Так добре? - підсуваючись питаю. І так також – промовляє закриваючи поцілунком рота. Тихо. Тиша. Лише Щастя воркоче голубами, шумить дощем - сміхом заснувшої дитини. Кава. Чорна кава без цукру. Аромат ранку, пусті обійми, за вікном туманне небо – дощ. Очі у мого Дощика карі – дві Краплинки які питають у Моря - Мамо, а ми також Море? - Так, Сонечко, Море, тільки маленьке. - А Океан глибший за тебе? - Так. Я – його глибина.
Із задоволенням побувала у Вашому, Світлано, вимірі. Відпочила... А ще, чомусь, раптом, захотілося знову відчути ТИХ почуттів, відчуттів, того трепетного стану... Гарні, цікаві роздуми... Щасливо Вам!!!
Дякую вам усім за увагу, водночас усім і кожному особисто - дякую. Знаєте, мій Спогад - теперішнє. Це те, чим я живу саме зараз. Але сьогодні проходить і настає завтра... Так завжди було і буде поки існує час. От я вирішила змінити хвилину на мить.
ОБІЙМАТИ просто життя ... отака і поезія прозовістю життя ...
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
