Конвертик для Миколая. Передайте, будь ласка.
Сьогодні я зустріла маленьке дівчатко. Воно усміхнулося і подивилося на мене з старенького фото мого альбому. Дівчинка мовчки дала мені конвертик і зникла у сяйві дорослих очей, загубилася у спогадах мами дитячого щастя...
Все навколо затихло. І тільки конвертик гомонів словами: Для Миколая. Передайте, будь ласка.
Сніг йшов... Звичайний, білий, зимовий сніг. Сніжинки лягали на мої плечі, на волосся... і за кілька хвилин я сама стала сніжинкою, тільки великою. Але на стільки маленькою, аби вітер зміг відірвати мене від землі понести високо-високо...Тоді я ще не знала, що опинюся у Сніговій країні – там, де народжуються сніжинки. Я кружляла у вихорі – губилася в щасті... І нарешті, стомилася... Стомилася бути щасливою, бо зрозуміла, що я не єдина , а одна... зовсім одна. Сиділа собі на краєчку Землі і дивилася, як поодиноко падають зірки. Кажуть, коли падають зорі треба загадувати бажання. Я загадувала, дуже часто і так щиро, так щиро... але воно не збулося. Тому я вирішила прийти до тебе на навчання. Аби ти навчив мене здійснювати мрії чужих.
--- Але нащо тобі здійснювати мрії чужих?
--- Аби збулося моє бажання, яке загадувала кожен раз, коли падала зірка.
--- Чого ти хочеш?
--- Я хочу бути Єдиною.
--- Але Любов може бути тільки Одна. І Певно, ти знаєш – якщо станеш Єдиною, то вже ніколи не будеш Однією.
--- Так, знаю.
--- Ти не мусила йти до мене. Могла, як усі дітки почистити чобітки і покласти на вікно.
--- Ні. Дідусю, я мала саме прийти до тебе, аби повернутися до них Подарунком в чобітках.
| 
у Вас 
0
:s-7:
Приємно. Хай щастить! :sm1:
