Скульптор

А дощ іде і парасолька гине
В моїх слідах на твоїй глині.
Грім гримить у блискавиці
Нетлінним спалахом у лиця.
А дощ стоїть в моїх обіймах
В твоїх долонях, наче крила,
Життя за кадром того фільму
Де я в реальність відлетіла.


І не махай мені на останок руками,
Не рви одежу із поламаних грудей
Не закидай, будь ласочка словами
Нескорену буденність втрачених ідей.


А дощ лежить у мене на колінах 
Взявши їх в полон своїх обіймів,
Цілунком вуст своїх нетлінних 
Лоскотом підкованої…. спини.
А дощ кохає краплями свободу 
Стікаючи потоком з тіла мрій
Я зліплена із глини Божої Любові
Лечу лелекою у Райський вир.


І не махай мені на останок руками,
Не рви одежу із поламаних грудей
Не закидай, будь ласочка словами
Нескорену буденність втрачених ідей.
Я повернусь весни тієї, чуєш, любий,
Коли розквітне у душі твоїй Любов 
Ти – не тільки я - моя подоба в людях
В котрих Живе в очікуванні Бог.