він просто виїхав з ночі неначе з вокзалу пройшов крізь груди як через тунель і понісся в небо на крилах мого бажання
у четвертому купе одного з вагонів у запітніле вікно дивилася ти
ти їла молочну «Мілку» з лісовими горіхами запиваючи «Живчиком» з яблучним соком і говорила по телефону зі своїм чоловіком
я був у твоєму житті єдину ніч але цей поїзд переїхав через моє серце і залишив у моїх грудях місиво яке ніколи не стане серцем тому що ти ніколи не станеш моєю
Пане Василю, здається, що такі поїзди-мрії часто проходять крізь серця, які здатні закохуватися. Згоден, що дівчата тільки те й роблять, що зваблюють до кохання і розбивають ці серця. Ось, як таку вагонну історію пережив і я:
Як спалах наднової зірки – Із тисяч сонячних промінь, З’явилась в проміжку одвірка І заквітчала сяйвом тінь.
Зоря втішає око світлом, Що досягає із небес, А ти волоссям своїм житнім Манила подихом чудес.
І очі, наче два алмази – Такі прозорі і п’янкі, У серце вжалили одразу, Розкривши вії-пелюстки...
Але ж коли б “Але...” не було, Чи мало б місце каяття? Все недоречно... Вже й забули, А мить пішла у небуття.
Жаль, що все сталося як у Макаревича: і кожен пішов своєю дорогою, а потяг пішов своєю... А взагалі - сподобалось. :hands: :hands:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
:hands: 
Багато є схожих історій. Але закінчуються вони по різному.
