Поет
Зігрійте мою душу – Звільніть мене від сну, Я неодмінно мушу Всю передать весну! Яка в мені так квітне, Хвилюється, дзвенить І гине непомітно, Хоч серце ще бринить. Боюсь залишать сили, Мине моє життя. Я втрачу світлі крила – І кану в забуття.
Додав: EvMessiah (07.03.2012)
| Автор: © Євген
Розміщено на сторінці : Макаренко Євген
Поділіться цією публікацією у Фейсбуці :
Переглянули твір - 2230 чол.
у Вас # закладок
Ключові (? ): весну , душу , забуття , крила , квітне
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 4
Порядок виводу коментарів:
За замовчуванням
Спочатку новi
Спочатку старі
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ ")
klavysjka : Так воно і є. З дитинтьва навчена дякувати ГОсподові за все, що мают. Та війна дала зрозуміти, що це потрібно робити щомиті...
virchi : Твір наповнений світлом, як молитвою за те, що багато хто сприймав як буденність, але тепер – як подарунок. Прості слова набувають сили, коли за ними
virchi : Який милий і світлий вірш! Після всіх важких тем про війну та біль - тут відрада (не в мінус іншим віршам про страждання народу!) . Ви створили
virchi : Так, маєте рацію. На відстані усе інакше, але справжній біль і страждання - тут, на Батьківщині