Вітаю Вас Гість | RSS

До головної/НОВИНИ САЙТУ | Реєстрація | Вхід

Чт, 21.11.2024, 14:20

Меню сайту

НОВИНИ

ПОЕЗІЯ та ПРОЗА

	- Вірші про солдат АТО і ООС
	- Музична скринька

ФОРУМ

ФОТОАЛЬБОМ

ВІДЕОАЛЬБОМ

АКТИВНІСТЬ

ВІКТОРИНИ/ТЕСТИ

Про сайт і правила сайту

Благодійна допомога на розвиток сайту

- моб. версія

Анумо знову віршувать! 05-07

На сайті всього: 54

Гостей: 54

Користувачів: 0

Пошук на "Анумо...!"

Категорії каталогу

Свята православної церкви [158]

Свята християнської православної церкви

Події православного життя [46]

Події, які стосуються православних церков

Православні традиції [2]

Православна поезія та проза [376]

Твори тільки релігійного змісту

Опитування для Вас:

ШЛЯХ до ТВОРУ:


Вірші/статті
	Православна віра	Події православного життя

Що таке святість?

Один подвижник молився,
Щоб святим стать,
А біс йому в вухо,
Мов маєш благодать.

Підняв голову і загордився,
Що все йому по плечу,
Дивіться на мене люди,
Я зараз в небо полечу.

Став я як метелик,
Буду я літати.
А мій нарід ближній,
Буде мене прославляти.

Радів і веселився,
Що будуть кланятись йому.
Як Господу, як Богу,
Як знатному отцю.

Прийшла зима,
Сніг землю покриває.
Засипає всі дороги,
А холодний вітер замітає.

Тонкий лід річку покриває,
Де-не де, видно ще вода.
Нарід річку обминає,
Бо крига ще тонка.

Оманливий святий
На кригу ступає,
Хай побачить нарід,
Хай прославляє.

Побачили це люди,
До старця почали кричати:
«Лід ще тонкий,
Не можна там ступати!».

Та годі було людям,
до нього гукати,
Коли біс йому наговорив,
Пора вже святість показати.

«Зараз всі побачать
Всі мою святість».
- захопився цей старий,
Невимовна радість.

Не довго він ходив,
Під лід провалився.
Не знав він ще того,
Що ще, не переродився.

Багато ті, що до Бога йдуть,
Не все про це знають,
Що біси ще багатьох ведуть,
Ще багатьох спокушають.

Щоб бісівську оману,
Вміти уникати,
Треба знати вчення старців,
Як їх обминати.

Де наука така є,
Що оману навчають,
Там лихий веде своє,
Там всі потопають.

Всі хочуть через віру
Святими стати,
А болото своє,
Не хочуть розгрібати.

І прийшли знову іновірці,
Наших людей навчають,
Що в них хороші святі,
А православні мов не знають.

А що то за святі?
Ті що українців катували?
Жінок палили на вогні,
І православні церкви закривали?

Що ж, пройшли вже роки,
Люди все позабували,
Що через віру у степи,
З Карпат за Дніпро тікали.

Через чужу віру
Рабами ставали,
І наші рідні землі
Панам віддавали.

Що було, то було,
Ще не раз згадають.
Знову лізуть у ярмо,
Бо правди не знають.

Додав: nagornyjj (24.02.2017) | Автор: © Володимир Михальнюк

Розміщено на сторінці: Події православного життя, Історичні вірші, Михальнюк Володимир, Вірші про Україну

Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:

Переглянули твір - 2523 чол.

у Вас # закладок

Автору за твір:

Ключові (?): СВЯТІСТЬ

Автор чекає на Вашу оцінку та коментар

Всього коментарів: 2
Порядок виводу коментарів: 0 1 Asedo1949 • 23:09, 24.02.2017 [Лінк на твір] Гарна, повчальна легенда, та все ж, Ви з таким же успіхом, могли написати не в стовпчик, а прозою, бо віршем це трудно назвати. Тепер щодо ярма. Я не знаю як там в інших країнах, але якби в них було все гарно, то вони б не бастували, але скажіть мені, будь ласка, коли українець жив без ярма? 0 2 nagornyjj • 02:07, 25.02.2017 [Лінк на твір] Найкращі періоди для України, і коли вільні були, це за часів Богдана Хмельницького, та Сагайдачного. І мабуть через вогонь, і кров, через страждання, є надія що буде воля знов, нове сподівання.

Додати коментар:

Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі