При цій стації задумаймося над двома важливими речами. Перше. Ісус збитий, змордований, стікаючий кров'ю. Так тяжко дається йому та Хресна дорога. Міг навіть не зауважити тих невіст, які стояли при дорозі, і пройти мимо. І хоч йому є тяжко, Він терпить, страждає, але Христос забуває про себе, забуває, що має хрест на Своїх раменах, Він забуває, що той хрест є тяжкий, що уста Його поранені, покалічені, а язик запікся кров'ю. Христос цього не пам'ятає. Ісус бачить людей, на котрих треба звернути увагу, котрих потрібно підтримати. "Доньки єрусалимські, не плачте наді мною..." - бачимо потіху для тих Єрусалимських невіст. Друга застанова. Ми бачимо мужність св. Вероніки, відвагу, шляхетність. Того ми не бачимо в Єрусалимських невіст. Мужність св. Вероніки - то є правдива любов, співчуття і побожність до Ісуса. А тут бачимо тільки сльози жінок. Та плаксива побожність не має жодної вартості. Та побожність - то не є правдива побожність, то є побожність, яка керується емоціями. Ми повинні зрозуміти, що правдива побожність видає чесноти, вона видає плоди, так як побожність св. Вероніки. Можна досить часто казати: "Ісусе, я люблю Тебе, який Ти є дорогий для мене", - але жити і далі обмовляти, осуджувати. Така побожність нікому не потрібна. Правдива побожність є тоді, коли я працюю над собою, над своїми хибами, коли я здобуваю більше чеснот. При цій стації застановімся. Не раз і ми в своєму житті егоїстично настроєні щодо себе. "О як мені тяжко, о яка я бідна, опущена, забута, нікого не маю, ніхто мене не розуміє, всі мене зневажають, діти покинули і т.д.". А насправді то не є так тяжко, як ми думаємо. Є люди, які більше терплять, але ми так себе вміємо шкодувати. І тут противимся Божій волі. Христос не шкодує Себе, а потішає, рятує інших. І ми вміймо бути сильні і мужні, допомагати і потішати інших. І в тих випадках Бог нам буде сприяти і буде благословляти нас.
Аби ж хоча б ковток води. Терпи. Вже мучитись недовго, скоро, близько. І вийшли до Ісуса із юрби Заплакані жінки єрусалимські.
А як Він постарів, як схуд і зблід, Увінчаний із терню колючками. - Не наді мною плакати вам слід, А радше над собою й діточками.
* * * Сьогодні ж, не обтяжені постом, Мовляв, хіба в турботах нам до того, Ми плачемо над змученим Христом, Чи просимо пробачення у Бога?
Молімося за нас і за дітей, Учімо їх противитись гріхові І пам’ятати повсякчас про те, Як Божий Син страждав в ім’я Любові.
"Отче наш…”, "Богородице Діво…”, Претерпівий за нас страсті, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас.
Ви також можете прослухати повністю звуковий монтаж роздумів цієї стації
Лежить на землі під тягарем хреста. Ніхто не дає допомоги. Як тяжко в тій хвилі для Ісуса. Тяжко не тому, що Він страждає, що той хрест, привалений на Його тіло, так страшно Йому докучає. Не тому Йому так тяжко. А тяжко тому, що ті люди, які йдуть за Ним, відрікаються Його. То є найтяжче. Пригадаймо собі, коли вели Ісуса до темниці, а Петро казав: "Не знаю я того чоловіка". Як було тяжко Ісусові, коли Він почув ті слова. "Не знаю я того чоловіка, я з ним нічого спільного не маю, залишіть мене в спокої. Що хочете від мене?". Як то прикро було чути! А як тепер прикро для Ісуса, коли лежить під тягарем хреста, і ті люди, котрим стільки вчинив добра, оздоровляв, допомагав, вони на Нього дивляться з погордою і кажуть: "Не знаємо Тебе. Хто Ти є?" Ото є біль Серця Ісусового, ото є та найбільша тривога, ото є той найбільший тягар для Ісуса Христа. А тепер подивімося і загляньмо у своє життя. Скільки разів ми щоденно через свої вчинки говоримо: "Не знаю я того чоловіка". Не знаємо Ісуса, коли обдурюємо, грішимо, коли проклинаємо. Тоді ми не знаємо Бога, Бог для нас є чужим, ми відрікаємося Його. Ми сьогодні, а особливо молодь, встидаємося визнати, що є християнами. Досить часто, наприклад, коли при гостині сідаємо до столу, встидаємося зробити знак святого хреста: "А що про мене скажуть інші люди? Я буду в їхніх очах диваком, на мене всі будуть дивитися, що таке я роблю. Мене будуть називати побожним" і т.д. Властиво в той спосіб ми підкреслюємо, що не знаємо Христа, не є його дітьми. Ісусе, ми упадаємо в ті гріхи і навіть не зауважуємо деколи, як ми відрікаємося Тебе, як ми встидаємося Тебе, святих звичаїв наших батьків, традицій, яких нас вчили і які зберегли для нас покоління, що так часто захищали ті традиції своєю кров'ю і своїм життям. Вони нам залишили той неоціненний скарб, а ми встидаємося і втікаємо. Коли священик йде зі Святими Тайнами до хворого і дзвонить дзвіночок, встидаємося клякнути, бо що подумають люди. Христе, як ми нині встидаємося Тебе, як нині, свідомо, відрікаємося від Тебе! Дай нам ту ласку через Твій другий упадок, щоби при всіх обставинах нашого життя завжди визнавали, що Ти є наш Бог і наш Цар.
У тілі ні снаги, ані ні життя. Як рухатися міг в такому стані? Та Він дійшов. Не було вороття, Упав на землю втретє і востаннє.
Подався натовп: а чи не помер? Хотілося їм далі споглядати, Які страждання прийме Він тепер, Як на хресті конатиме, розп’ятий.
* * * Коли дійдеш до крайньої межі Знесиленого третього падіння, А друзі відцураються, чужі: Ні віри, ні любові, ні спасіння,
Про муки Сина Божого згадай, Його страждання і за тебе, друже. Ніколи більше рук не опускай, Бо поруч Той, кому ми не байдужі.
"Отче наш…”, "Богородице Діво…”, Претерпівий за нас страсті, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас.
Ви також можете прослухати повністю звуковий монтаж роздумів цієї стації
Ісусе, Ти мусиш переносити такий встид перед тим розбещеним людом. Здерли з Тебе одяг, і Ти нагий стоїш перед народом. Мало було страждань, мало було катувань і коронування терниною, але ще треба було завдати Тобі такого стиду - наготи. Однак Ти переносиш той встид за гріхи, якими світ любується, які світ рекламує, оглядає, читає, якими вбавляється. Христе, задля терпінь Твого обнажения, благаємо Тебе з глибини нашого серця: наповни нас обридженням до тих гріхів, які ми поповнюємо через оглядання огидних фільмів, читання безстидної літератури, через безстидні жарти, думки і погляди. Двй, щоби ми в часі спокус з великою відразою і страхом тікали перед ними і ніколи в нашому житті не допускалися страшних гріхів.
Заюшений хітон мов прикипів До ран, які печуть і кровоточать. Та це не перешкода для катів, Вони здирають одяг і регочуть.
А біль росте, йому нема межі. Приниження болючіше за рани. Стікають цівки крові, як вужі. Вже б і померти. Але ще зарано.
* * * Принижують, буває, і мене. Коли образа болем крає душу, Втішає, заспокоює одне: Христос терпів – і я терпіти мушу.
Під час важких випробувань, образ У Нього вчусь любові і терпіння, За кривдників молюся повсякчас, І чистим залишається сумління.
"Отче наш…”, "Богородице Діво…”, Претерпівий за нас страсті, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас.
Ви також можете прослухати повністю звуковий монтаж роздумів цієї стації
Задумайся при цій стації, душе християнська. Ото ті руки Найсвятіші, котрі благословили світ; котрі благословили воду в Кані Галилейській, і вода стала вином. Руки, що оздоровляли хворих, калік, воскрешали померлих. Нині вони прибиті до хреста. Ті ноги, які сходили Палестину, щоб голосити Божу науку, вони сьогодні нерухомі. Отой чоловік, який прибитий до хреста, навчав, проповідував добро і чинив милосердя - сьогодні є невільником хреста... Христос прибитий до хреста. Властивою тут є та перша Служба Божа. Ото та жертва, яку ми бачимо перед своїми очима, ото є та найцінніша жертва, Свята Літургія. Як ми цінимо ту жертву, як ми заховуємося під час Служби Божої? Чи коли на "Свят, свят" почуємо голос дзвоника, котрий голосить про те, що зараз відбудеться найважливіша подія, бо хліб стане Тілом, а вино Кров'ю Божого Сина - чи зігнемо ми свої коліна на прихід Христа на Престіл, чи відновимо в своїй пам'яті, в свому серці те, що Христа прибивають до хреста, і Він жертвується за мене, Він жертвує себе, яко жертву відкуплення цілого людського роду. Яке моє заховування під час тої Найсвятішої Жертви? На превеликий жаль, ми звертаємо увагу на те, що є зовнішнє, а те, що є внутрішнє, духовне - воно є забуте. Ми любуємося, коли є багато вишивок, коли престоли вистелені обрусами, коли є багато квітів, коли Церкви позолочені, коли кивоти блищать, коли співає милозвучно хор. Але то все є зовнішнє. Ми забуваємо найдорожче і найцінніше - про Ісуса, укритого в кивоті під видом хліба і вина. Ми бачимо перший престіл не мармуровий, не золотий, але перший престіл, на якому відправляється перша жертва - Свята Служба Божа - то є те звичайне хресне дерево Христа. Цінуймо Службу Божу не тільки по престолах, по співі, по величавості, але, найперше, цінуймо ту Службу Божу, яко жертву, де Христос жертвується за нас, як правдивий Бог і правдивий чоловік.
Лягає сам, покірний, мов ягня, І під цвяхú кладе закляклі руки. Здригнулось небо - і немає дня, Голосить вітер, сивий від розпуки.
А тіло, мов натягнута струна, Вже не болить, - кричить несамовито. «О, Авва Отче!» - скоро пролуна, І упадé стіна старого світу.
* * * Я іноді замислююсь: куди Веде життєва звивиста дорога? Коли немає горя та біди, Зачерствілі, цураємося Бога.
Без Нього ми обходимось в житті, Аж поки знову лихо не спіткає. Але Любов, розп’ята на хресті, Безмірно терпить і завжди чекає.
"Отче наш…”, "Богородице Діво…”, Претерпівий за нас страсті, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас.
Ви також можете прослухати повністю звуковий монтаж роздумів цієї стації
Станьмо поблизу хреста. Придивімся до тих останніх хвилин життя нашого Спасителя. То є ті страшні хвилини, мученицькі хвилини. Тіло роздирається на трьох цвяхах, голові докучає вінок з тернини, страшна спека сушить тіло Ісуса, кров засихає на тілі, гарячка мучить Його тіло. Ісус не може порухатися. І ось залишилося так мало. "Отче, відпусти їм, вони не знають, що роблять" - молиться Ісус до Отця Небесного за своїх розпинателів і одночасно прощає. Христе, то є найтяжче для кожного з нас - простити, забути, не пам'ятати. Кому Ти прощаєш? Тим, які плювали на Тебе, тим, які Тебе коронували, тим, які зневажали Тебе, які прибивали Тебе до хреста, які здирали з Тебе одяг. Ти їм прощаєш. Часом є так і в нашому житті, що треба простити і ми повинні простити. Хоч тяжко простити тим, яким дали життя, яких виховали, а тепер вони за нас забули; простити тим, яким давали любов свого серця, а вони відплатили нам ненавистю; простити тим, яким давали хліб, а вони відплатилися невдякою; простити тим, яким довіряли, а вони відплатилися зрадою. Але треба пам'ятати і завжди себе потішати, що з Ісусом чинили ще гірше, ще тяжче, однак Він простив. А чи я не маю простити? Умираючий Ісусе, щиро просимо Тебе і благаємо: дай нам ту ласку, щоб ми вміли простити, як Ти простив усім тим, які Тебе зневажали.
Чекають всі, хто йшов за Ним услід. Не вгамувався натовп – лайка, кпини. Чорнішого ще дня не бачив світ, Страшніших мук не відала людина.
Не чоловік – суцільний біль і щем, На Нім живого місця не лишилось. Гуркоче небо, блискавка - мечем, І ніби завмирає світ… Звершилось!
*** Хіба не я, не ти, не кожен з нас - Краплини у Христовій чаші болю? Чому ж її і далі повсякчас Поповнюєм, спокусам давши волю?
Коли душа в гріховній суєті, Чи дóкори сумління непокоять? Він і за нас молився на хресті: «Прости їм, бо не відають, що коять.»?
"Отче наш…”, "Богородице Діво…”, Претерпівий за нас страсті, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас.
Ви також можете прослухати повністю звуковий монтаж роздумів цієї стації
Ісус Христос на хрест поклався Сам, прибили Його до хреста, але зійти з хреста Сам не може. Хоч пророкували Йому: "Якщо Ти Син Божий, зійди з хреста, спаси сам себе і нас". Никодим і Йосиф знімають тіло з хреста і кладуть Його на лоно Многостраждальної Діви Марії. Син і Мати разом. Отут є та правдива жертва, отут є та вірність материнська. Не зламалася, хоч певно диявол спокушав і казав: "Маріє, прийшов кінець. Вже Твій Син вмирає і яка користь для Тебе з того?". Певно, диявол і темні сили сміялися, але Мати Божа вистояла. Маріє, як часто і ми в своєму житті переживаємо тяжкі хвилини, як часто і наші родини переживають прикрощі. Скільки ми маємо сьогодні матерів, які покинули і забули про своїх дітей, скільки маємо сьогодні дітей, яких виховує вулиця, дітей забутих і опущених. Нехай, Маріє, за Твоїм прикладом, кожна мати застановиться - Ти не покинула своєї дитини, Ти була з нею до кінця. Так і ми в наших родинах маємо бути до кінця, вистояти в щасті чи в недолі, щоб перед Богом виконати обов'язок свого стану, свого покликання.
Від ворогів ховала, берегла, Леліяла, ночей не досипала… Якби ж дозволив хто, якби ж могла - Сама б за Нього в муках потерпала.
Не втік, ішов до самого кінця, З любов’ю зносив біль, знущання, кпини... Зняли з хреста не злодія - мерця – Єдиного ЇЇ Святого Сина.
*** Де грань між благодаттю і гріхом, В житті непросто іноді збагнути Хоча ідеш і праведним шляхом - Усіх спокус однак не обминути.
Прошу, щоб підказав і допоміг. Цілую закривавлені зап’ястя, Цвяхи виймаю з Найсвятіших ніг, Коли іду до Сповіді й Причастя.
"Отче наш…”, "Богородице Діво…”, Претерпівий за нас страсті, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас.
Ви також можете прослухати повністю звуковий монтаж роздумів цієї стації
Пуста слава... Ми часто бачимо похорон, або похоронні процесії, бачимо, як багаті люди купують дорогі труни, багато квітів, вінків. Запитаймо себе - для кого та пуста слава? Для родини? Вона скоро забуде. Для померлого? А чи потрібна їй чи йому? Але якщо би ті гроші зібрати і дати на Григорянку і на 10 Служб Божих, яка би велика користь була для тої душі! Втікаймо від пустої слави за життя і після смерті. Пам'ятаймо, що Ісуса Христа проводжала до гробу горстка людей, і та горстка людей з ним прощалася. Але той гріб Христовий заяснів блиском, славою і величчю третього дня. Живи так, працюй так, щоби і твій гріб заяснів ясністю Божого Лиця. Мій Христе, переді мною шлях, і пройти його мушу так, як Ти. Перед кожним із нас є дорога. Коли і в який спосіб та дорога закінчиться, ми не є певні і то є велика таємниця для нас. Але ми мусимо пройти ту дорогу. Коли йдемо дорогою життя, ми зустрічаємо багато різних людей. Але, Христе, хто би то не був, дай всіх любити так, як Ти. Мій Христе, навчи мене згоджуватися з Божою волею так, як Ти згодився в Оливному городі, коли клякав, підносив Свої руки до неба і просив: "Отче, хай мимо мене пройде ця чаша, але не як я того бажаю, а так, як Ти хочеш". Ти прийняв ту чашу. Мій Христе, перейду я ту дорогу щасливо, якщо не буду надіятися на свої сили, свій розум, але своє життя віддам в Твої руки. Бо йдемо ми у темряві по землі, спотикаємося, падаємо, грішимо, сповідаємося, користаємо з ласк Божої доброти і милосердя в Св. Тайнах, а через деякий час прощаємося зі всім і йдемо до тої вічної Батьківщини. А коли ми падаємо і нарікаємо, плачемо і не знаємо, як зарадити, який знайти вихід, пригадаймо Воскресіння, пригадаймо, як той гріб Божий жалобний замінився радістю і це додасть нам сили, відваги і мужності. Часто розважаймо про ті речі, особливо коли нам тяжко, коли маємо хрести, коли нам здається, що вони є дуже тяжк, але той хрест нам відкрив Небо. Христе, дай ту життєву дорогу пройти так побожно і свято, щоби після смерті успадкувати вічне, щасливе життя в небі. Амінь
Останнє, що у Неї ще було – Знекровлене стражденне тіло Сина. Немов малому, пестила чоло І плакала – уже не голосила.
А поховати треба все одно, Бо хоч і Бог, та мав людську подобу. Сповите в плащаниці полотно, Ісуса тіло вкладене до гробу.
*** Через віки у сьогодення міст Прокладено Спасителем з любові. Щороку настає Великий піст – Час роздумів про стації Христові.
Серед квітучих і духмяних шат Весняного природи воскресіння Розкаяна очищена душа Отримує надію на спасіння.
"Отче наш…”, "Богородице Діво…”, Претерпівий за нас страсті, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас.
Ви також можете прослухати повністю звуковий монтаж роздумів цієї стації
Цей цикл створено під час Великого посту 2013 р. і вперше опублікований у "Поетичних майстернях". Також одночасно створено окремі сторінки Хресної дороги із звуковим супроводом та розважаннями на всі 15 стацій (зупинок)( відкрити стації в окремому вікні >>>)
Прочитала з великим хвилюванням і бурею емоцій окроплених слізьми, а музичний супровід - це окрема тема і безмежне задоволення. З нетерпінням чекаю продовження.
Самі ж своїми руками стратили Ісуса, а тепер співаємо і пишемо вірші...Тоді мовчки йшли за ним і спостерігали , коли стратять. І зараз мовчимо і дивуємося: Чому у нас така держава..... Прозріння Бог дає тільки вибраним, а інші так і залишаються з рабським духом, бо не заслуговують....
Найстрашніше те, що якщо такому рабові дати можливість "поруліть", він неодмінно відіграється із псячою "вірністю" на своїх підопічних "за себья и того парня" ... Але хай їм Бог простить, бо не знають, що роблять. Нам лише залишається щиро молитися за них і за тих, хто найбільше потребує Божого милосердя. ---------------- Дякую за те, що були з нами.
МОЇ ВІТАННЯ НА ЦЬОМУ САЙТІ! Прочитала всі 14 стацій Хресної дороги-- просто чудово! Мені дуже сподобались всі стації. Творчого натхнення вам! З повагою, Алла Баранкевич!
Дякую, що читаєте. Із поетрі мене таки вишвирнули. Правда дали добу щоб забрати свій трирічний доробок... Притензії - посміла запитати куди вони діли мою збірку, яку щойно читали. Виявляєтьсе у них табу на цю тему... Пробувала ставити щось тут, але тут схоже геть безправні реєстровці. Із мукою ледь вставила свій цикл, бо шкода було почати і не закінчити. Відсутність довіри мені не позбавляє мене премодеррації. Набирати тут балів щоб перейти у наступну групу мабуть тут не так просто, якщо у десять разів "безправних" більше аніж друзів.
І те, і друге. Без вини Іуди не збулось би напророчене... Тож не нам судити, ми перед Ісусом не менш винні, ніж зрадник-друг. Ісус же навіть після смерті давав можливість Іуді розкаятись і бути спасенним, та той не посмів. Все, як і в житті - неоднозначно... Дякую за відгук і ці роздуми!
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
та
Молімося за нас і за дітей
у Вас 
0
