Частина перша «Митарства». Свідчення раба божого Андрія, який був мертвий і воскрес, щоб свідчити живим, про спасіння і смерть. для тих хто шукає істину, і для тих хто не знає що його чекає за межами земного життя.
Смерть – це темний ангел. Приблизно двометрового зросту. Скелет, як у школі на анатомії пока-зують. Ці ребра, череп, руки, тільки на ньому було якесь покривало темне.
Я лежав у ліжку й чекав цю смерть. І от вона спочатку смерть почала мене гамселити, починаючи з ніг. Відтинаються кінцівки, ноги відтинаються. Спочатку пальці, а потім вище.
20 хвилин не міг померти, так смерть мучила мене. До пояса мене ніби відірвали, начебто відокре-мили мене: однієї половини нема, а інша в мене ще залишилася. Живий, відчуваю. Голова на місці, а решта всього нема. Важкість була сильна.
Все омертвіло, але головний мозок ще працював. І тоді ангели сказали смерті, що оскільки душа не виходить з мене, то вони полегшать мені смерть. Ангел приніс чашу смерті і дали мені цю чашу, щоб я міг її випити. Набрався сил, зробив ковток, і душа моментально вийшла. Душа виходить через рот, і груди ніби провалюються або завалюються. Була зупинка серця, а мозок ще працював кілька хвилин.
Коли душа вийшла з тіла, ангел говорить, що душа твоя буде одягнена в те, у чому ти зараз одягне-ний. Я говорив з людьми, торкався до них, а мене ніхто не чув, бачити мене ніяк не могли
Тоді ангели повели на перше митарство. Душа може проходити через що завгодно, але ми виходимо через двері, так як заведено. І ангели приходять так, через двері, а біси можуть лізти через кватирки, як злодії.
Був зі східної сторони люк, висотою на сотні кілометрів. Побачив тунель. Дуже гарне світло було, далеко видно. І звідти видно було сходження до пекла. Тунель нагору й униз – у пекло.
Перше митарство. Я мав тільки молитися, і не відповідати на запитання, коли біси спокушують... Ангели попереджали на яких митарствах особливо будуть більше запитувати, де гріхів більше, а усього їх 20.
Перше митарство марнослів'я, На цьому митарстві ми біси стали підходити до мене. Називали грі-хи. Ангели виправдовували душу добрими ділами. Безділля – біси записують усе і показують, що ро-бив. Бачиш себе як на екрані телевізора. Марнота – це більше стосується нашої мови, хто багато говорить. Совість там прокидається. На землі полюбив гріх і живеш за цим гріхом і не зауважуєш його. Думаємо, що все добре, що так і має бути. Там душа бачить і все знає, і все розуміє, як людина має жити по Закону Божому.
Далі чотири митарства підряд, де оправдувався чи брехав, і т.д. З дитинства, з юнацтва. У бісів все записано. Якщо людина каялася, то при покаянні благодаттю Божою все зникає.
Марнослів'я. Блуд. Хто часто в розмові говорить «Я». Це слово вже несе гордість, просте це слово.
Коли ангели зі мною розмовляли і коли вимовляв букву «Я». Вони тоді відразу зникали. Потім я запи-тував у них, куди вони діваються? Вони відповіли: «Коли ти цю букву будеш говорити, ми будемо відходити від тебе. Цю букву, якщо будеш вживати, будеш падати вниз; допустимо, ти піднявся на 5-ий рівень – упадеш на 4-ий». Потім стане підніматися ще важче.
Біси на мене почали словесно нападати і роздратували мене, не витримав і вимовив цю букву. І з од-ного митарства впав униз. Потім довелося знову підніматися нагору.
На 16-м митарстві зупинюся. Одружений я не був, у блуді жив і біси мені все показали, всі ці гріхи. Так вони швидко почали показувати, що ангели навіть не встигали відбивати їх, і добрі справи мої стали закінчуватися. І душу захищати стало нічим. Якби це була моя смертна година, загинула б душа моя, і в пекло пішла.
Тоді прямо стали йти на нас два найлютіших біси. Коли вони підійшли й стояли за 3 чи 4 метри, і говорили, і кричали, що цю душу, не пропустять, покаяння не було в неї, на ній такі є гріхи.
Слухав, слухав, говорять вони так, ніби стріляють і не витримав цього. Грубо відповів на їхній напад і обізвав їх. Тоді вони зі злістю просто накинулися на мене, схопили душу і, розривати її. І тоді святі ангели обпалили їх, і вони відлетіли на кілька метрів. І тут ангели мене строго попередили, що так робити не можна, що тут треба тільки терпіти й молитися, а відповідати їм не можна.
Далі потрібна була вже допомога мені. Уже ангели вели душу, так би мовити, і сили у мене не було. Переходити по сходах не міг, сказав ангелам, що не можу.
Душа теж має сили, але і вони в неї теж закінчуються коли порушуєш закон. Тут мене врятувала віра, Господь спас і Матір Божа. Ангели сказали, що коли б я більше довіряв Богу Отцю, то би сили мав більше. Ангели сказали – іди в ім’я Бога Отця, тоді пройдеш. І душа моя ніби обтрусилася, на-чебто б підлетіла, підскочила, і пішла легко.
І підійшов до останнього митарства: немилосердя, жорстокосердість.
Якщо вбиваєш із жорстокістю муху, ніби знущаєшся над нею, відриваєш їй лапки, крила, то це гріх.
На митарствах була мені допомога. А допомагала мені одна бабуся, що жила в нас у селі. Вона мо-литвеницею була. Колись у дитинстві я їй допомагав, підносив сумку важку. Вона запитала, що мені дати за те, що ти мені допоміг? Нічого мені не треба - відповів їй. І вона тоді сказала мені, що за мене помолиться. І тут на митарствах, потрібна була мені допомога і я одержав від неї.
Отже, якщо ми тут на землі молимося до святих, допомагаємо одне одному, тоді на митарствах і нам Господь дасть допомогу. Від тих святих буде допомога, до яких звертаєшся. Там нічого не про-падає, жодна молитва. Як би людина не молилася, чи своїми словами зверталась до Господа, це все до Бога доходить.
Частина друга «Антихрист».
І от, коли поставили вагу, тоді ангели поклали на чашу добрі справи, а на чашу зла – біси поклали гріховні діла. Тоді гріховна чаша переважувала. Потрібна була вагома допомога, щоб пройти далі. І цю допомогу надав мені преподобний Сергій Радонежський. Батьки читали акафіст до преподобно-го Сергія Радонежського. Вага відразу перетягнула на добрі справи з великою силою.
Побачив там антихриста, що у світ прийде в людському вигляді. Ростом 1 метр 80см., або трохи більше, міцної статури, гарної зовнішності, з лиця добре так виглядає, тільки в нього на руках не нігті, а пазурі. Одягнений був у костюм дорогий. Великий страх і нечистота від нього йде. Але тут Господь зміцнив мене, дав такі сили, щоб протистояти йому. Ангели говорили, що, дивися, не всту-пай з ним у розмову. Якщо скажеш хоч одне слово, перекинешся в простій розмові, він тебе заплу-тає, і загинути можеш.
Я все-таки не послухав ангелів і йому сказав, хто такі біси. І не чекаючи, що він почне говорити, за-мовчав. Але було вже пізно. Він хотів заманити мене в пастку, говорив, що хотів допомогти, захис-тити від бісів, заманити просто хотів. Я не став з ним говорити далі, не став слухати, а сказав йому, що знаю, хто він такий. Сказати встиг, і тут відчув, що провалився вниз.
Душа полетіла вниз і опинився в пеклі, але не там, де всі мучились, а в якомусь темному місці, де нікого нема. Але тут засіяло світло, і преподобний Сергій з’явився мені. Преподобний сидів і говорив мені: «Встань, не бійся, заспокойся, усе буде добре. Господь взяв тебе на таке велике діло.
Бачив свої гріхи, як нагрішив, прийдеться виправлятися. А зараз тебе проведуть по пекла. Тримайся, кріпися, дуже вже це буде не просто. Будеш бачити своїх і родичів, і знайомих.»
Багато душ довелося побачити, як душі мучаться там. Найважче, коли ми поминаємо їх погано, от він зробив те або те, для померлих душ це ніби вбивство для них, їм і так тяжко, а від такого поми-нання ще гірше стає. Вони плачуть, кажуть, що краще зовсім не поминати, ніж поминати погано. Їм так важко, вони плачуть, просять, що краще не подавайте за нас милостині, і не поминайте погано.
Говорять так, що хтось випивав, був п'яницею, але поминати його так не можна, а поминати тим, що було в нього доброго, що було в його душі. Вони страждають, а ми грішимо й наносимо їм сильних ударів. Потім, коли я бачив цих людей у пеклі, жалкував, що обговорював їх, такий тягар був на мені. Багато було такого, що просив прощення в душ, і в мене душі просили пробачення. У пеклі бачив, що неправославні перебувають в інших місцях. Вони покарані за те, як у житті вони поводилися, яким вони були, що вони мали за душею. Якщо людина налаштована була до зла, вбивала людей, насилувала, грабувала і таке подібне робила, ці люди теж жорстоко страждають, також як і наші православні. Ті люди, які були більш налаштовані до добра, любові, вони були в таких місцях, які відрізняються від інших і таких вже скорботи душа не несе. Душі без Бога й радості не може бути!
Частина третя «Пекло».
Тоді прийшли ангели й мене повели, і я побачив вогненну ріку. Глибина велика, й у цій ріці були мільйони-мільйони душ, які горіли в цьому вогні. Які там чулися лементи, крики, слухати їх було неможливо, не те що дивитися. Вони були як вуглинки, коли згоряють дрова. Тільки душа, згоріти не може до кінця, тільки мучиться. Були такі крики, що я з усією сили затиснув вуха, заткнув. Молитва їхня вже там не допомагає, вони чекають тільки молитви від нас, від родичів. Коли молимося ми, молиться церква. Особливо допомагає сорокоуст, і допомагає поминання. Продукти класти. Ніколи не класти цукерки, солодощі. Не треба роздавати цукерки. Вони не допомагають, а навіть навпаки, не бажані Богу. Хліб, кутя з ізюмом, пшениця з медом – це вважається духовним хлібом, духовною їжею. Фрукти й овочі – теж вважаються духовним хлібом. Поминання вином і горілкою – душа не має від цього допомоги, вона ще більше дістає тяготи. М'ясом теж не треба поминати.
Вінки – це петлі. Побачив, коли був у пеклі, вони були прив'язані так, що душі голову підняти не могли. Це те саме, як взяти велику мотузку, одягти людині петлю на шию і ніби прив'язати її так, щоб вона не могла підняти голову. Ангели відповіли, що це родичі, які їх люблять, зробили ці петлі.
Наступне місце, куди мене підвели, це пекельне місце, де невсипний хробак. Хробаки простромлюють душі наскрізь, пролазять ніби через очі, вуха, через рот виходять. Ці страждання за те, що були ненажерами, що не дотримувалися посту, їли до молитви. Проскури потрібно обов'язково вживати. Вони захищають від темних сил. Тут я побачив своїх знайомих, яких знав за життя, які вже пішли з життя. Бачив їх у пеклі в цих місцях. Дядька свого бачив, двоюрідного брата бачив у тому місці, де курці, бо він курив. Там кімната, ніби звичайна кімната. Там сильний дим, від якого задихаються душі, кашляють, сльози йдуть від цього диму. Там, у цій кімнаті сидить біс, що курить. Сигарета в нього на пів метра, така довга. Він сидить, курить і палить ці душі, вони кричать, а біс мучить ці душі до знемоги, це як газова камера. Коли мене підвели туди, ангели сказали, щоб біс відійшов від мого брата, щоб дав поговорити з ним, Та вони ще більше на зло почали палити. Ангели потім відігнали бісів, і ми трішки поговорили з братом. Помер він своєю смертю в 63 роки і увесь час курив. Такі страждання за куріння.
Бачив самогубців, вони там у справжніх муках. Про них розповідати дуже не просто. За них навіть церква не молиться, страшно згадувати.
Богом дане життя, це великий дар. Людина сама себе не повинна знищувати. Якщо приходить на війні смерть або в екстремальній ситуації, то це так, як і має бути. Якщо людина вбиває одне одно-го, знімається гріх з убитого. Той, котрий вбиває, бере всі гріхи вбитого на себе. Очищає ту людину від гріхів, і вбитий іде як мученик.
Ангели сказали, що це ще не все, побачиш дітей своїх абортованих. Побачив свого сина і свою дівчинку. Рік різниця, років 5-6 їй. Там побачив відразу себе і їхню матір. Довелося мені поплакати там. Ангелові сказав, щоб залишили мене, а їх звільнили звідси. Але там такого не можна, щоб залишити себе за когось.
Звідси мене повели в такі місця, де не пекло і не рай. Така ось середина, де без Бога перебувають.
Там нема страждань, але нема і радості. Там бабусю побачив. Вона померла в 70 році, а потім я на-родився. Нічого в неї не було, ні радості, нічого. Повна там порожнеча, хоча нема і страждань.
Сиділа вона на лавочці, просто сиділа. За гріх, що не ходила до церкви. Так мені було сказано що таких людей звільнити ще можна легше, ніж інших.
Той, хто був п’яницею, там його мучать біси, напувають нечистотами різними. Він п'є, заливають його, нудить його, вони знову заливають у нього те, що знудило, що виходить з нього.
Для наркоманів в них особливий біс наркотичний, котрий мучить їх. Страшний-страшний.
У пеклі душі мучаться, страждають, але страждання й муки різні. Але одного легше відмолити, а іншого важче. Той, за кого йде молитва, звільняється. Тоді вони можуть переходити, на інший рі-вень, очищаються. Усі чекають допомоги, а як вони плачуть там?!
– Як страждають спокушені магією, екстрасенсами, так само, як і інші спокусники чи по-іншому?
– Спокушені, це те ж саме, що ніби вчинив гріх, одержуєш по своїх заслугах. Буває, що зацікавиться людина цим через цікавість. Якщо чаклун покається, то Господь може простити, якщо той може зупинитися ще на землі. Там нема такого порівняння, спокусився чи ні. Це однаково гріх.
Чаклунів, які йдуть на цю справу, перемагають біси. Вони відмовляються від Бога, клятву дають лукавому, підкоряються йому, а біси допомагають у всьому. Це нам потрібно частіше звертатися до Бога, і Господь не допустить на нас ніякого чаклуна. А коли ми самі попадаємо в гріхи й звертає-мося по допомогу до чаклунок і чаклунів, вони наганяють на нас десятки бісів. Від однієї хвороби ніби допомагають, а вселяють десятки бісів і потім починаються гірші хвороби.
Частина четверта «Царство Небесне».
На підході до Царства Небесного, бачив ворота Царства Небесного. Біля воріт Небесних стояв Ар-хангел Михаїл з вогненним мечем. Тут пролунав Голос Божий. Господь сказав відкрити ворота в Царство Небесне, впустити цю душу.
Коли ми з ангелами ввійшли, побачив цю красу Царства Небесного. Білосніжних ангелів у білосніжних одежах. Ангели були різними по величині, більші й менші. Ось тоді ангел хоронитель говорить мені: «У Господа проси, чого хотів би ти, що тобі потрібно. Зараз душа піде на поклоніння до Бога».
Душа підійшла до вівтаря по дуже гарній доріжці. Душа йшла на поклоніння. Душа впала, побачивши Божественне Світло, почала плакати, всі гріхи стали явними,закрив лице і почав плакати.
Господь Христос сказав, щоб я встав, піднявся. Тоді Господа побачив. Очі Його проходять крізь душу. Людина не може бути такою, і нема такої людини, як Він, пояснити це не можливо.
Христос заспокоїв мене в першу чергу і поздоровив з тим, що я сюди потрапив, зміг сюди прийти. Якби не мав віри – не прийшов би. Без віри сюди не входять.
Господь сказав, що вибрав мене для того, щоб розповідав людям. А хотів би Він, щоб поменше кривдив людей я в наступному житті.
Якщо Господь посилає хвороби, то через них ми очищаємося від своїх гріхів. Показали мені, що коли молитва йде із храму – стовп світла йде нагору. Господь чує їх. Люди зараз впали в гріхи, в тяжкі гріхи, навіть найближчі в сім’ї, брати й сестри, батьки ворогують між собою. Мало хто йде на покаяння.
У 1999 році було явлення Матері Божої була одній жінці Ользі. Одкровення було, що Русь не загине. Русь воскресне. Перед цим будуть по багатьох місцях біди великі. Господь сказав, що зупинити це вже не можливо. Сатанинська символіка зараз скрізь. Люди приймають її майже всі. І священство впало в це. Багато людей говорять, що не знаходять виходу, що не знають, як будуть жити, як діти наші будуть жити, що з нами буде і що будемо їсти, на Бога не сподіваються. «Якщо не зупинити це, – сказав Господь, – всі впадете в нечистоту, всі пропадуть до одного.
Якщо хто буде приймати печатку сатани на чоло й руку, повністю будуть залежні від бісівської си-ли.
Говорили святі люди, що потрібно до останнього ходити до церкви, каятися й причащатися. Що тобі говорили - розповідати всім, особливо кому це потрібно.
Коли повернулася душа, зі мною був ангел-хоронитель. Я побачив своє тіло і пролунав голос Божий. Він наказав душі – увійди у своє тіло. Голос Бога був як грім. Грізний.
Як душа входила в тіло, не відчув, не боляче, як поштовх був. Кров пішла по венах, гаряче стало, кров стала циркулювати, руки ноги стали відходити, мозок почав працювати.
Спасіння наше тільки в Христі, тому що Він прийняв всі гріхи наші на Себе й постраждав за весь народ, що живе на землі. Господь - Любов для всіх людей на землі.
Навіть любить тих, які роблять зло. Усіх любить Господь і хоче спасти.
Очевидно що духовний світ наставляє, учить і дає одкровення і все що може людину збудити на праведний шлях і спасіння душі.
Все що людині потрібно для життя вона має і це вона повинна цінити найдорожче в світі. Це душа, свобода душі, яку ніхто у людині не може забрати, якщо вона сама по своїй волі не віддасть. Небо і Земля, і все що на Небі і на Землі, Бог дає людині, щоб людина жила, радувалась і творила добро. Але люди часто починають із-за заздрощів оцінювати золото і матеріальні розкоші настільки, що гублять розум і робляться божевільними. Доводять себе до такого стану, що це приводить тільки до того, що втрачають не тільки свою розкішні принади, але те що найдорожче в неї є душу і свободу. Навіть тоді коли вона стає володарем світу, вона не робиться вільною. Вона повинна служити тим які служать їй, щоб гарантувати їй безпеку і зберегти її майно.
В багатьох людей серце не направлене на праведне життя і тому вони не правильно міркують і неправильно тлумачать. Тому що бачать у всьому матеріальні блага і туди направлені їх думки та пристрасті, все інше має для них мале значення.
Добродії не приносять матеріальних благ, всі добрі люди в основному є бідними людьми і не мають нахилу до здобутку багатства неправедним шляхом. Вони часто бувають ошукані, а той хто обдурює і має хижацький характер, для багатьох це є прикладом, як вміти жити і для наслідування.
Тому тлумачення снів у мирської людини і духовної різняться.
Сни які пов'язані з світськими пристрастями духовними людьми відкидаються і не беруться до уваги, бо це є навіювання бісівськими, а те що направлено до виправлення душі це сприймається як Боже одкровення.
Можна навести приклади з інтернету, часто на форумах люди подають свої видіння і бачення. І коли вони звертаються до священика то отримують правильну відповідь, не-довірятись снам а молитись Богу. А коли звертаються до світських людей, то тут часто можна побачити, як стараються тлумачити сни, які незначущі, вбачаючи в цьому значуще і навпаки в значущих і пов'язаних з одкровеннями для спасіння душі, можна побачити байдужість а то і просто відношення як до казок.
На рахунок казок можна заперечити також, в багатьох казках є натхнення духовного бачення і духовної мудрості, які дають розуміння що є добро а що є зло. Правда останні часи зло так все перемішує, що створюються казки які перемішують розуміння добра і зла, і тим дезорієнтують людину в пошуках істини, її заплутують.
Сни - одкровення часто бувають у людей, щоб направити їх на праведне життя і бувають випадки що показують пекло, як місце де попаде її душа, якщо не виправить свій гріхи.
Дуже повчальна історія була опублікована ще в 1888 році але хтось її використав як особисте одкровення для нього, і змінив своє життя, а хтось прочитавши забув і ніколи про це не згадував, бо серце має скриньки які називаються гордістю та марнославством. І вони ніяк не вкладаються в ці скриньки, свідченнями і одкровеннями для спасіння душі.
Сорок вісім годин в пеклі
Іоанн Райнольдс
Одним з найцікавіших випадків повернення до життя, який я коли не-будь знав, це випадок із сумно відомим конокрадом округу Джефферсон - Георгієм Ленноксом.
Він відбував другий раз ув'язнення. Суд округу Седгвик перший раз направив його у в'язницю за крадіжку коней.
Протягом 1887 і 1888 років він працював на вугільній шахті. Місце, де він працював, здалося йому небезпечним і він звернувся до чергового офіцера. Офіцер перевірив і, сказав що ділянка не представляє ніякої небезпеки, відіслав його назад. Ув'язнений підкорився і приступився до роботи, але не пройшло і години, як обвалилась стеля і завалила його. У такому положенні він залишався в полоні біля двох годин.
Не виявивши його за вечерею, начальство вчинило пошуки і, нарешті, знайшли ув'язненого під купою породи. Його витягли, лікар, теж був з ув'язнених, оглянувши його, засвідчив, що він мертвий. Небіжчика віднесли в лікарню, обмили, одягли та підготовлювали до поховання. Прибув священик, щоб зробити похоронний обряд.
Обслуга персоналом лікарні була дана вказівка двом ув'язненим підняти загиблого з дощок, перенести в інший кінець кімнати та покласти в труну. Один з них підняв за голову, іншої за ноги, і вони вже були на півдорозі, коли той, який тримав труп за голову, спіткнувся об плювальницю, перехилився та впустив труп. Голова померлого вдарилася об підлогу, і всі що були присутні до свого найбільшого подиву, почули глибокий стогін, що пролунав з вуст померлого. Незабаром він відкрив очі і з'явилися інші ознаки життя. Негайно послали за лікарем. Через приблизно тридцять хвилин прийшовши у свідомість він попросив склянку води і до моменту прибуття лікаря жадібно пив її.
Труна була негайно ж віднесена і пізніше використана для поховання іншого ув'язненого. Похоронний одяг теж забрали та замінили тюремною. При медичному огляді був виявлений перелом однієї ноги у двох місцях і синці. Він перебував у лікарні близько шести місяців, після чого приступив до роботи.
Я довідався про цей незвичайний випадок від одного товариша, шахтаря.
Спонукуваний цікавістю, я прагнув познайомитися з Ленноксом, щоб довідатися все від нього особисто. Така можливість не надавалася мені у в'язниці декілька місяців. Нарешті, збулося! Після того, як я покинув шахту, мене направили в одну з контор в'язниці підготувати деякі річні звіти. В один із днів предметом дискусії були випадки повернення людини до життя, і трапилося так, що саме Леннокс проходив повз двері контори, і мені вказали на нього. Не треба було багато часу, щоб дати йому в руку записку, у якій я просив його прийти до мене на роботу. Він прийшов, і я одержав можливість добре познайомитися з ним і від нього особисто довідатися про цю чудову історію.
Леннокс - парубок , не більш тридцяти років, закоренілий злочинець, доброї зовнішності, наділений природним розумом і здібностями. Самою чудовою частиною цієї історії є час, коли він був мертвий.
Як репортер, що володіє навичками стенографії, я записав його історію під диктування.
Він розказав: "Увесь ранок я передчував, що повинне відбутися щось жахливе. Я був так стурбований моїм станом, пішов до начальника панові Грасон і розповів про це, попросивши його прийти та перевірити вугільний відсік, де я працював. Він прийшов і, здається, перевірив все, після чого наказав мені вернутися й приступитися до роботи, пояснивши, що ніякої небезпеки нема, подумавши, імовірно, що я з якимись примхами. Я вернувся й початків рубати вугільний шар. Так тривало приблизно, близько години, коли раптом настала повна темрява, потім ніби відкрились великі залізні двері, і я переступив через поріг. Думка, що прийшла мені: я мертвий і перебуваю в іншому світі. Я нічого не бачив і нічого не чув. По незрозумілій мені причині я почав віддалятися від дверей, пройшов якусь відстань і прийшов до берега широкої річки. Не було світло, але й не темно. Приблизно було стільки світла як у ясну зоряну ніч. Я недовго перебував на березі річки, коли почув плескіт весел у воді і побачив людину в човні, що гребе до мене. Я був безмовний. Мить він дивився на мене, потім, сказавши, що прийшов за мною, наказав сісти в човен і гребти до іншого берега. Я підкорився. Не було сказано жодного слова. Я хотів запитати його, хто він, і де я, але мій язик, здавалось, прилиплий до рота, і я не міг вимовити ні слова. Я вийшов із човна, і човняр теж зник з виду.
Залишившись один я не знав, що робити. Озирнувшись, я побачив поперед собою дві дороги, що пролягали через темну долину. Одна з них була широка, яка видалася, дуже виходженої, інша - вузькою стежкою, яка вела в інший напрямок. Я інстинктивно вибрав добре протоптану дорогу. Не встигнув я відійти далеко, як стало темніти. Але час від часу на відстані спалахувало світло і, таким чином, освітлювало мені дорогу.
Незабаром мене зустріла істота, яку зовсім неможливо описати. Я можу дати тільки слабкі окреслення цього жахливого явища. Воно нагадувало певною мірою, людину, але було значне більше будь-якої людини, якої мені коли не-будь доводилось бачити. Він був ростом у десять футів (три метри), мав величезні крила на спині, чорний як вугілля, яке я добував, і абсолютно оголений. У руках він тримав спис, рукоятка якого була, імовірно, довжиною в 15 футів (4,5 метра). Очі його горіли подібно вогненним кулям. Зуби були як перли і довжиною в півтора сантиметра. Ніс, якщо його можна так назвати, дуже великий, широкий і плоский. Волосся, грубі, тверді й довгі, висіли уздовж масивних плечей. Голос більш походив на ревіння лева із бродячого звіринцю. Я побачив його при спалаху світла і затремтів як осикове листя. Він підніс свій спис, начебто хотів простромити мене. Своїм страшним голосом, який мені, здається, чується і тепер, запропонував мені іти за ним, сказавши, що посланий супроводжувати мене. Я пішов. Що мені залишалося робити? Пройшовши деяку відстань, ми виявилися перед великою горою. Частина її, звернена до нас, стояла перпендикулярно. Вона як би була розділена на дві частини, і одна половина її була прибрана. На цій стіні я міг чітко прочитати слова:
ЦЕ ПЕКЛО!
Мій провідник, наблизившись до стіни, сильно вдарив рукояткою списа три рази. Відчинилися величезні, масивні двері, і ми ввійшли. Мене провели через цей гірський прохід.
Якийсь час ми йшли в цілковитій єгипетській тьмі. Лише важкі кроки провідника допомагали мені іти за ним і знаходити шлях. Усю дорогу я чув глибокі стогни начебто хтось вмирав. Чим далі ми йшли, тим голосніше ставали стогони і благання про воду... води... води. Підійшовши до інших воріт і пройшовши їх, я чув на відстані, мільйони голосів, що волали: "Води! Води!, Води!" Незабаром по стукоту мого провідника відкрилися інші двері, ми пройшли гору, і я опинився на широкій рівнині, яка розстелялась переді мною.
Провідник залишив мене, щоб на це місце привести інші загиблі душі. Тут я пробув доти , поки не підійшла до мене істота, що нагадувала в якійсь мірі першу. Він прийшов, щоб повідати мені про мою майбутню фатальну долю. Замість списа він тримав величезну шпагу. Голос його викликав жах і огиду в моїй душі. "Ти в пеклі, - сказав він, - і немає в тебе ніякої надії. Проходячи гору, по дорозі сюди, ти чув стогони і крики загиблих, які волали про воду, щоб остудити їхні запечені язики. Уздовж цього проходу є двері, що ведуть у вогненне озеро. Воно скоро стане твоєю долею. Але перш, ніж ти потрапиш у це жахливе місце страждань, звідки ти ніколи не зможеш вибратися, тому що для тих, хто ввійшов сюди, немає виходу, тобі, як і іншим, дозволено перебувати якийсь час на цій відкритій долині, щоб бачити, чим б ти міг насолоджуватися замість того, щоб страждати."
Із цими словами я залишився один. Можливо, це було результатом жахливого переляку та страху, який я пережив, не знаю, але я відчув отупіння. Крайня апатія опанувала мною. Сили залишили мене, ноги більше не служили опорою моєму тілу. Подолавши все, я виявився безпомічним. Мене охопили сонливість і млявість. У наполовину сплячому, наполовину бадьорому стані я, задрімав. Високо надомною на відстані я бачив чудесне місто, описане в Біблії. Як прекрасні його стіни! Напружуючи зір, я бачив у далечіні великі долини, засіяні чудесними квітами, ріку життя й дзеркальну гладь моря. Безліч ангелів входили і виходили з воріт цього міста, розспівуючи чудесні пісні! Серед них я бачив мою дорогу стареньку матір, яка вмерла через мої злочини кілька років назад від серцевого приступу. Вона дивилася в мою сторону і, здавалося, вабила мене, але я не міг рушити з місця. Начебто величезний тягар навалив на мене.
Подихом легкого вітерцю донесло до мене пахощі прекрасних квітів, і я більш чітко чув благозвучні голоси ангелів. О! Я міг би бути одним з них! - подумав я.
Коли я пив із цієї склянки блаженства, мешканець мого темного житла раптом стрімко відняв його від моїх губ, повернувши мене із щасливого царства мрій, сказавши, що прийшов час вступити в моє майбутнє життя, і наказавши іти за ним. Отже я пробудився від дрімоти. Вертаючись тим же шляхом, я знову пройшов темний прохід і, виходячи за провідником, опинився у дверей, що відкривалися збоку проходу. Ідучи уздовж неї, ми, нарешті, підійшли до інших дверей і... Який жах! я побачив вогненне озеро.
Вогненне сірчане озеро розкинулося переді мною так далеко, як тільки могло бачити око. Коли котилась величезна лавина вогню, великі вогненні хвилі, здіймаючись високо в повітря, билися одне об одного, подібно морським хвилям під час сильного шторму. Людей високо піднімало на гребені хвилі і відразу стрімко кидало вниз у глибину жахливого вогненного пекла. Виявившись на мить на гребені вогненних хвиль, вони видавали несамовиті крики, просячи води й проклинаючи справедливість Бога. Це величезне пекло знову і знову наповнялось стогоном загиблих душ.
Незабаром я звернув увагу на двері, через які ввійшов кілька хвилин назад, і прочитав ці страшні слова:
Це твоя погибель. Вічність ніколи не кінчається.
Я відчув, як земля стала йти з-під моїх ніг і я падаю у вогненне озеро. Невимовна спрага води охопила мене, і я з благанням про воду відкрив очі, будучи в тюремній лікарні.
Я нікому не розповідав про те, що трапилося, із мною, боячись, що посадові особи в'язниці визнавши мене людиною з розумовими відхиленнями, відправлять у будинок для божевільних. Я пройшов через усе це і задоволений, що залишився живий, що побачив Царство Небесне та Пекло, справжнє пекло, описане у Біблії.
Однозначно я визначився і більше ніколи не потраплю в це місце. Як тільки я відкрив очі в лікарні й зрозумів, що живий і перебуваю на землі, я відразу присвятив своє серце Богу і буду жити та помру християнином. Ніколи не стерти з моєї пам'яті ні жахливі бачення пекла, ні чудесне Царство Небесне. Я зустріну мою стареньку дорогу матір, коли настане мій час. Мені буде дозволено сидіти на березі цієї чудесної річки, прогулюватись з ангелами по долинах, полях, підніжжях гір, засіяним пахучими квітами, краса яких далеко перевершує все, що тільки може уявити смертний, чути спів спасенних. Усе це в значно більшій мірі компенсує життя християнина тут на землі, навіть якщо я повинен відмовитися від багатьох плотських задоволень, яким я віддавався до в’язниці. Я розірвав стосунки зі своїми товаришами по злочинності та прагну приєднатися до хороших людей, коли я вийду на волю."
Люди часто завидують вельможам, які живуть в великому достатку, віддихають за кордоном, обідають і вечеряють в ресторанах, а їхні діти вчаться за кордоном. Але якби вони побачили ці пекельні місця що уготовано їм в пеклі, то ніколи б не могли і припустити думки щоб спробувати їхню долю. Життя як свічка горить і швидко догорає, і хіба розумно обмінювати тимчасові блага на вічні страждання в пекельному вогні?
Суди Божі невідомі людині, але вдосконалюючись в духовних законах, людина отримує знання і починає розуміти промисли Божі.
Хто шукає істину береться за читання Святого Письма і вчення святих отців, тому відкриваються божественні таємниці та одкровення. Світська пелена спадає з очей допитливого і душа починає бачити не міфічний світ, а світ реальний з падіннями і висотами людської душі. Бо одні двері відкривають інші, а бачачи свої гріхи, людина жахається своїх дій, які вона раніше не помічала, і душа вимучена просить покаяння.
Деякі в пошуках високих знань залишали Святе Письмо, і думаючи що вони досягнули висот духовної премудрості, читаючи, на їх погляд розумні книжки, впали в блуд спочатку розумом а потім тілесно.
Ще один повчальний випадок або історія яка дає розуміння, що в наших стражданнях, хворобах немає нічого випадкового, і тільки Бог знає що нам краще, для нашого спасіння душі. Тому старці радять: «Покладіться на Бога і Він зцілить ваші рани. Моліться Йому, просіть прощення за свої гріхи і Господь очистить ваші душі. Бо не буває не прощеного гріха, є лиш не розкаяний гріх».
Три години в пеклі
Один хворий, знемагаючи в дусі терпіння, із криком просив Господа припинити його страждальницьке життя.
-"Добре, - сказав, що з'явився одного разу хворому Ангел, - Господь, як невиразно благий, відгукнувся на твою молитву. Він припиняє твоє тимчасове життя, тільки з умовою: замість одного року страждань на землі, чи згодний ти пробути три години в пеклі? Твої гріхи вимагають очищення в стражданнях власної твоєї плоті; ти повинен ще страждати цією недугою цілий рік, тому що як для тебе, так і для всіх хто вірить немає іншого шляху до неба, крім хресного, прокладеного безгрішною Боголюдиною. Той шлях тобі вже знудив на землі; подивись і відчуй, що значить пекло, куди йдуть усі грішники, тільки там будеш знаходитись протягом трьох годин, а там - молитвами Святої Церкви ти будеш врятований".
Хворий задумався. Рік страждань на землі - це жахливе марнування часу. "Краще ж я витерплю три години", - сказав він Ангелові. Ангел прийняв на свої руки його страждальницьку душу і, відніс її в пекло, залишивши хворого зі словами: "Через три години прийду за тобою".
Темрява, тіснота, відчайдушні крики грішників, присутність злих духів в їхнім страшному виді, усе це злилося для нещасного страждальця в невимовний страх і томління.
Він усюди бачив і чув тільки невимовні страждання та муки, одні лише вогненні очі демонів блискали в пекельній темряві і возилися перед ним їх велетенські тіні, готові задавити його, зжерти й спалити своїм пекельним подихом. Бідний страждалець від жаху і болю закричав, але його крики, тільки надбавляли ще одні звуки в загальний гул стогін мучеників пекла, з вогненного озера. Йому здалося, що вже цілі століття страждань пройшли: із миттю на мить чекав він появлення свого Ангела, який мав його спасти від пекельних мук. Тільки в такому стані, в якому він опинився, освідомив повноту значення слова «Спаситель».
Нарешті, страждалець зневірився в появі Ангола і, скрегочучи зубами, застогнав, заревів, що було сили, але ніхто не слухав його крики. Усі грішники, які мучились в пеклі тьмі, були зайняті собою, своїм власним тільки муками.
Але от, світло ангельської слави розлилося над безоднею. З райською посмішкою підступив Ангел до нашого страждальця й запитав:
- Ну що, яке тобі, брат?
- Не думав я, що ангели можуть говорити неправду, - прошепотів ледь чутним голосом страждалець.
- Що таке? - заперечив Ангел.
- Як що таке? - вимовив страждалець. - Ти обіцяв забрати мене звідси через три години, а тим часом цілі роки, цілі, здається, століття пройшли в моїх нестерпних муках!
- Що за роки, що за століття? - відповідав Ангел. - Година ще тільки пройшла із часу коли я тебе тут залишив, і ще дві години тобі тут прибувати.
- Як дві години? - злякано запитав страждалець. - Ще дві години? Ой, не можу терпіти, немає сили! Якщо тільки можна, якщо тільки є воля Господня, благаю тебе - забери мене звідси! Краще на землі я буду страждати роки і століття, навіть до останнього дня, до самого приходу Христа на суд, тільки виведи мене звідси. Нестерпно тут! Пожалій мене! - зі стогоном викликнув страждалець, простираючи руки до світлого Ангела.
- Добре, - відповів Ангел, - Бог, як Отець доброти, проявляє на тобі благодать Свою.
При цих словах страждалець відкрив очі і бачить, що він як і раніше лежить на своєму хворобливому ліжку. Усі почуття його були в крайній знемозі; страждання духу відгукнулися і у самому тілі; але він з того часу вже з радістю терпів і переносив свої страждання, згадуючи жах пекельних мук і, дякуючи за все милостивого Господа.
Інший приклад одкровення можна навести про спасіння душі.
В цій розповіді розповідається про молитву матері, яка має надзвичайну силу. Але хочу добавити, що старці радять, при молитві за своїх дітей треба самому покаятись у своїх гріхах, і очиститись, тому-що діти часто несуть покуту за гріхи батьків. А також, як порадив Паїсій Святогорець батькові, у якого донька була хвора, треба дати Господу обіцянку і відмовитись від якоїсь пристрасті, яка засмучує душу ( в даному випадку Паїсій порадив кинути палити цьому батькові).
Для більшої ясності наведу розповідь однієї жінки.
Було це за радянські часи. Жінка жила одиноко в селі, тримала порося для своєї доньки, яка деколи приїжджала зі своїм чоловіком. Та одного разу вони приїхали на самий Великдень і зять каже, давайте будемо різати порося. Жінка почала заперечувати, що Великдень, це великий гріх. Тоді даремно будете годувати його півроку, коли ми приїдемо наступного разу?, не погоджувався зять,
В радянські часи важко було зберегти дух віри, коли були такі гоніння на людей які вірують а церкви знищували до фундаменту. Недалеко було село «Сорокове», так його назвали комуністи, до них воно називалось «Гуляй – Поле». Так там, після того як зруйнували церкву, на цьому місці зробили майдан для танців, та вечорниць, і одного разу на вечорниці виліз з під землі великий змій, і всі розбіглися і більше туди не приходили гуляти, це була Божа кара.
І от погодилась ця жінка щоб зарізати порося. Робота не легка, клопітна, спітніла і подув легкий вітерець. Після цього вона злягла, все гірше і гірше вона себе почувала, потрапила в лікарню і там лікарі не могли дати раду. Лежить в ліжку і не встає, але по Божому промислу зайшла до палати жінка і каже їй, що це їй за якийсь гріх Бог допустив. І порадила їй покаятись і дати якусь обіцянку Богові.
Слова жінки як блискавка пройшлась по тілу, згадавши про свій недавній гріх, вона покаялась і дала обіцянку що буде все життя ранком і в вечері молитись, а на свята ніколи нічого не робити. Після цього вона одужала, і похвалилась своїм здоров'ям, що виконує обіцянку і не хворіє.
Знав я ще одну жінку якій було 90 років і вона ходила на своїх ногах до смерті. Сильної віри була жінка, і мала хорошу розсудливість, до неї приходили люди за порадою. Коли відкривали церкву в їхньому місті, то першими прихожанами були люди яких напоумила ця премудра жінка. Так вона мені відкрила свою таємницю, що вона кожен день дякує Богові за своє здоров'я і за свої ноги, що вони ходять. Так молилась її мати і прожила більше 90 років і до смерті ходила на своїх ногах. Відійшла ця жінка в інший світ коли їй було 90, був я на її могилі і з боку від неї похоронений хлопець, який в школі привчився до наркотиків і помер в 18 років. Батьки були в бізнесі і не мали часу видно, доглядати за дитиною. А наркомани щоб збільшити свої доходи вони спеціально роблять залежними від наркотиків дітей багатих людей.
Стояв я біля могили 90 - річної бабусі і порівнював долю жінки, яка прожила 90 років і хлопчика який відійшовши з життя, так і не побачивши ні життя, ні сім'ї, ні дітей своїх.
"Довгий час, при церкві беззмінно служив церковним старостою Гаврило Іванович Гончар. Ніяких спиртних напоїв і тютюну він не вживав, всі люди говорили, що знають дідуся Гаврила непитущим, скільки пам'ятають.
Одного разу він розповів свою історію: "Був я один син у батьків, усього в нас було вдосталь. Батьки мої вчили мене розуму і волі мені не давали. Але став я часто ходити на вечірки, так на вечірках і став втягуватися до горілки, без неї не було цікаво. А тут батько помер. Отримав волю, матері не слухався. Одружила мене мати, думала, виправлюся, а я зовсім став пропащою людиною, і пропав би зовсім, якби не Господь.
Трапилося, повіз я раз у місто продавати віз борошна. Продавши, випив там добре, поїхав додому і з приятелями всю дорогу пив. Як приїхали додому, не пам'ятаю. Прокинувся я і бачу, що навколо вогонь, чую, що зв'язаний, ні руками, ні ногами не можу рухатися, а стоять біля мене…(Він ніколи не називав імені бісівського, при цьому хрестився) і палять вони мене вогнем, так не таким, як на землі, цей можна стерпіти, а лютішим. Так сильно боляче було, так сильно пекло (ледве не плачучи розповідав він), ніби щойно це було, а вже більше п'ятдесяти років пройшло, як був я в муках, ніби в цю ніч це сталося! А вогонь пекучий, а вони палять мене і палять, і переказати важко.
Спаситель мій! Матір Божа! вблагав я тут, а мученню і кінця немає. Думалося, що вже ціле століття пройшло, а всього - на всього мучився я одну годину. Видно, Господь покарав мене для напоумлення.
Раптом відразу все пропало, чую, що розв'язалися руки і ноги, я повернувся й бачу: перед образами горить лампадка (це сталось саме на Успіння), і на колінах стоїть моя мати, і слізно молиться. Тут я і згадав і зрозумів, що правильно кажуть: "Материнська молитва із дна моря піднімає". І мене молитва матері визволила з пекельних мук.
Піднявся я здоровий, начебто й хмільного в рот не брав. Мати розповіла, що привіз мене кінь без почуттів. Внесли, як мертвого поклали, дихання не помітно було. Мати стала зі сльозами молитися... З тих пір цієї години в пеклі, я все своє життя забути не можу.
Як же буде нам, грішним, якщо так мучитися ціле століття! Господи Милосердний, покарав Ти мене раз на землі, покарай ще тут багато разів лютими муками, але позбав вічних мук".
Нікому він не розповідав про цю історію крім духівнику, у Києво-Печерській лаврі, куди він щорічно ходив на Великдень. Розповів він раз одній людині, так він засміявся і сказав, що це від перепою представилось. Після того він нікому не розказував. Тільки незадовго перед смертю повідав цю історію.
Такі напоумлення бувають нерідко в житті і з іншими людям, але вони часто проходять безслідно та без користі, тому що їх намагаються пояснити природними причинами, забуваючи, що у світі, а особливо в житті людини, усе відбувається не по яких не-будь природних причинах, а по Промислу Божому" ("Керманич").
Один лікар, по імені Геннадій, - розповідає блаженний Августин, - сумнівався в безсмерті душі й майбутньому житті. Одного разу він у сні бачить юнака, який говорить йому:
- Ступай за мною.
Він пішов за ним і прийшов у якесь місто. Потім, через деякий час, той же юнак з'явився йому у сні іншим разом і запитав:
- чи Знаєш ти мене?
- Дуже добре, - відповідав лікар.
- А чому ти знаєш мене?
- Ти мене водив у якийсь місто, де я чув незвичайно приємний спів.
- Що, ти бачив місто і чув там спів у сні або наяву?
- У сні.
- А то, що тепер я говорю з тобою, у сні або наяву чуєш ти?
- У сні, - відповідав той.
- Де ж тіло твоє в справжню хвилину?
- У моєму ліжку.
- А чи знаєш ти, що в цю хвилину ти нічого не бачиш твоїми тілесними очима?
- Знаю.
- Що за очі, якими тепер ти бачиш мене?
Лікар не знав, що відповідати, але юнак сказав йому:
- Як у цю хвилину ти бачиш і чуєш мене, хоча очі твої закриті і всі почуття твої в бездіяльності, так будеш жити ти після твоєї смерті: ти будеш бачити, але очима духовними, тому не сумнівайся, що після цього життя буде інше життя" (А.Калмет).
Якщо Бог не подасть Своєї допомоги, то все дарма; а коли Він подасть Свою допомогу, тоді і сон приємний, тоді буде і спокійно, і життя, звільнить від небезпек і наповнене миром. (свт. Іоанн Златоуст).
У сирійських країнах було місто, що називалося Рамель, і в ньому будувалась церква в ім'я Святого великомученика Георгія. Церква передбачалася величезна, і
було потрібно багато стовпів на її будівництво. Придбати такі стовпи і доправити їх на місце будівництва стало головною турботою християн. У цей час одна дружина, що мала велику любов до великомученика, купила на свої засоби один стовп, але не знала, як його доправити на місце. Вона привезла його до морського берега й стала благати того хто привіз інші стовпи, щоб він переправив по морю і її стовп. Однак чоловік той відмовив їй, поклав у корабель тільки свої стовпи і з ними відплив. Жінка, від скорботи впавши на землю, гірко плакала і гаряче молила великомученика, щоб він допоміг доправити і її
стовп до місця будівництва церкви. І великомученик почув її молитву. У сні вона побачила його у військовій збруї. "Про що ти вболіваєш, жінко, і яка причина твого суму?" - запитав він. Вона відповідала, що бажала б допомогти будівництву храму, але не може. Святий, зійшовши з коня, сказав: "Де б ти бажала поставити стовп твій?" Жінка відповіла: "Праворуч храму". Святий перстом написав на стовпі, що він повинен бути поставлений при другому стовпі праворуч храму. Потім сказав їй: "Тепер ти сама допоможи мені". І разом з жінкою кинули стовп у море. Цим сон закінчився. На інший день стовп виявився біля споруджуваної церкви, у тому місці, де і вказав святий. Цар і народ, бачачи таке чудо, жахнулися й прославили Бога. Вони поставили стовп праворуч храму, як і було написано перстом великомученика.
* В один ранок, оповідає Іоанн, після келійної молитви, у якій зі сльозами просив Бога: "Скажи мені, Господи, шлях, яким іти", - я заснув і побачив у сні, начебто перебуваю в якомусь розкішному палаці, і чую над собою голос: "Іди в Церкву, тому що поза Церквою спастись не можна". Я відповідав: "У Церкві є багато спокус та бур'ян". Голос говорив: "Що тобі до цього? Ти будеш вибраною пшеницею". Я ще сказав: "Є в Австрії церква з єпископами і священством". Голос відповідав: "Австрійська церква - не Церква, тому що вона відділилася від Східної Церкви, і немає в ній порятунку". Цим закінчився знаменний сон, і от Іоанн, від самого народження жодного разу, не переступивши порога церковного, прийшов у храм на вечірню Богоявлення Господня. Із цього часу він щодня почав ходити в храм, зі сльозами каятись у своєму омані, і 17 квітня 1860 року, з дозволу Святішого" Синоду, був приєднаний до Православної Церкви.
"Мирське ім'я моє Іван Іванович Мещерський. За фахом я лікар, жив з матір'ю і тіткою. По своєму світогляду я не вірив і не соромився висловлювати своїх сумнівів у присутності матері та тітки. Вони сильно засмучувалися за моє зневір'я і, молилися Богу за моє напоумлення і спасення моєї душі. Очевидно, Господь почув їхнім молитвам, дав мені сон, що напоумляє. Одного разу, повернувшись із театру, я заговорив з матір'ю і тіткою на релігійні теми і при цьому глумливо відгукнувся про їхню віру. Це їх засмутило так, що вони встали на коліна і стали гаряче молитися Господу, про моє напоумлення. Я ж, повечерявши і удосталь наговорились на тему про зневіру, ліг спати. І бачу жахливий сон, у якому бачив загробну долю грішників. Сон був настільки виразним і страшний, що душа моя ледь не розлучилася з тілом. Це сонне переживання відбилося так, що я посивів. Не маючи жодного сивого волосся, я прокинувся з прядками сивих волос на голові і увірував. Але ворог нашого спасення ще довго не залишав мене. Він зі своїми нечестивими часто являвся мені у сні. Злі духи, такі мерзенні, з довгими носами і окроплені якоюсь кепською рідиною, намагалися цілуватися із мною. Усі ці бачення зміцнювали мене у вірі і надії на Бога, молячись до нього я просив позбавити мене від цих бачень. Незабаром я прийняв чернецтво, а згодом Господь наділив мене благодаттю священства. Так Господь молитвами моєї матері і тітки врятував мою душу від погибелі і по промислу поставив мене в церкву пасти словесно череду Христову". Розумний той, хто думає про збагачення знань для спасіння душі, а безрозумний той, хто піклується про збагачення майна і губить душу.
Сивий старець, повідав, що один пресвітер з наших країв, чоловік дивовижний і багато часу провів у подвигу, розповідав наступне: "Була в мене, - говорив він, - сестра - дівиця молода літами, але мала старечий розум. Вона проводила увесь час у пості і молитві. Сиділа вона одного разу близько мене і раптом, відхилившись на спину, пробула безмовна й бездиханна цілий день і ніч. Наступного дня в тій же годині, як би вставши від сну, була вона в страху і жаху. Коли ж я запитав, що трапилося з нею, вона просила дати їй спокій , поки не пройде страх і тоді вона зможе розповісти про те, що їй було показано. У сльозах провела вона багато днів, не хотіла чути і слова від кого не-будь, і сама не говорила навіть із близькими. Імена деяких часто згадувала зі сльозами і, оплакувала їх. Я дуже хотів довідатись про бачене нею, вона поступилася моєму проханню і почала говорити: "У той час, коли я сиділа біля тебе, два чоловіки, із сивим волоссям, одягнені в білий одяг, прийшли взявши мене за праву руку, наказали іти за ними. Один з них, що тримав у руці жезл, простяг його до неба і відкрив його, готуючи нам туди доступ. Потім вони привели мене на якесь місце, де перед храмом стояло безліч Ангелів; двері ж храму не можна описати словами. Коли ж я ввійшла в середину, побачила піднесений престол і поруч із ним багатьох Ангелів, красою й величчю перевершуючи тих, які стояли осторонь. На престолі сидів Хтось, Своїм світлом усіх просвітлюючи, Якому, всі поклонялися. Хтось і мені велів поклонитися Йому. Почула ж я, що Він повелів вести мене і показати все для напоумлення, для тих хто ще перебувають у житті. Вони негайно взяли мене за руку і наказане ним виконали. Прийшли ми в якесь місце, бачу безліч створінь краси несказанної, убраних у різні одяги, блискучі золотом і дорогоцінними каменями, і будинки різноманітні, і цих хто що живуть у них, у честі і славі безліч чоловіків і дружин. Мені говорили: "Це єпископи, які праведно в істині керували людьми; це клірики й миряни, з них одні у своєму служінні просяяли, інші цнотливо і праведно пожили". Там, брат, побачила я пресвітера нашого селища і кліриків, яких знаємо і я, і ти. Побачила безліч дів і вдів, дружин, у шлюбі, що чесно пожили; з них багато були знайомі, інші з нашого містечка, та й з інших місць, з якими траплялося бувати разом на святах мучеників, інших же, яких я не знала, просила розповісти що не-будь про них, що мене вели. Вони ж сказали: "Це все з різних міст і селищ. Одні вправлялися в подвижництві, інші жили в праведності, також деякі прожили вдовами більшу частину свого життя, у терпінні переносячи скорботи та нещастя. Є з них деякі в дівоцтві і вдівстві спочатку пали, але за покаяння і слізних молитов знову відновлені в колишній чин".
Потім відвели мене в місця, страшні й жахливі, де чути було плач та ридання..." Наміряючись почати розповідь про це, вона прийшла в такий страх, що сльозами намочила весь одяг, і від страху переривався її голос, мова ж її мимоволі запліталась, вона зупинялася. Але, по моєму примусу, продовжувала розповідь: "Бачила я місця настільки страшні й жахливі що ні зором, ні слухом не можна сприйняти. Які були зі мою говорили, що ці обителі приготовлені для всіх нечестивих і беззаконних і для тих, які у світі називалися християнами, але багато робили зла. Там бачила я піч розпалену, що видавала страшне клекотання. Побачивши її я жахнулась, я запитала: "Для яких нечестивих приготовлене це?" Мені сказали: "Для кліриків, але через сріблолюбство і безтурботність, Церкву Божу образили своїм ганебним життям, і прожили без покаяння". У числі тих були імена деяких з нашого міста, про яких і сам ти чув, що вони жили ганебно, деякі ж були і з моєї церкви. Я ж тремтячим голосом запитала: "Невже для тих, що перебувають у клірі і дівоцтві приготовлені такі нещастя?" Один відповів мені: "Муки призначені їм відповідно їхню нечистю проти Бога і їхньої неправди проти ближнього. Тому що ні тих, які страждають, не нехтує Бог, ні тих, які роблять неугодне Йому, не залишає без покарання. Усім за добре і зле вшановує по гідності Бог Всемогутній". Ще трохи пройшовши, зупинилися на місці, повному глибокої тьми. Там було багато крику, скреготу, і жалібного голосу, і страшного стогону. Там, брат, побачила я багатьох різних дів, і вдів, і деяких інших, про яких сказали, що ніколи вони не жили згідно зі своїми обітницями, переходили з місця на місце і своїм бродяжництвом ганьбили життя інших, насолоджувались вином та іншими насолодами, а на псалмоспіви, молитви та пости не звертали ніякої уваги, незважаючи на те, що своїми обіцянками вступили в завіт із Христом. Про деяких же з них говорили, що вони ненависно, хоча і правильно, переказували про наміри інших, що послужило для деяких розбещенням, і зробилися вони винними в їхній погибелі. Я ж, переживала їх великий стогін і плач, не менше чим вони, відчувала нестерпний страх. Подивившись уважніше, побачила я у вогні мучились дві самі люб'язні мені дівиці, яким разом із мною досить часто ти, брат, давав нам багато порад і вмовляння, люблячи їх особливо за їхню дружелюбність до мене. Побачивши їх я покликала по імені одну з них. Вони ж глянули, і по обличчю було видно, як їм соромно через покарання, якому зазнавали, і ще більше стали мучитися від сорому і зовсім поникали. Я ж зі сльозами запитувала їх: "Що зроблене вами таємного, що приховали від багатьох, і які недобрі дії ви зробили, за які отримали тут покарання?" Вони ж сказали: "Самі покарання обвинувачують нас і говорять про наші діяння, навіщо ж запитувати нас? А,взагалі, навіщо нам приховувати? Тому що, дівоцтво погубили ми розтлінням, через це зачаття зважилися на вбивства. Стриманість і піст на очах в інших виконували, потаємно же робили протилежне, тому що бажали тільки слави людської, а на те, що очікує тут не звертали ніякої уваги. Все що зробили там таємно, обернулось нам тут муками. За наші пристрасті отримуємо достойне покарання. За марнославство отримуємо відповідний сором. За наші справи піддалися ми праведному суду і ні від кого з тамтешніх наших друзів не отримуємо допомоги. Але, якщо є в тебе тепер яка сила й відвага заради твого доброго життя, покажи любов до нас і хоча б випроси небагато помилування нам в тих, хто мучать нас". Я ж відповідала їм: "Де численні вмовляння й поради мого брата? Де благання, де велике його піклування, де постійні молитви? Невже ніщо із цього не було достатньо для того, щоб вам, сестри, потрапити сюди? Так всі поради, і турботи, і молитви про кого - не будь бувають безкорисні, якщо він сам себе не зробить слухняним їм". Вони ж, засоромившись, спочатку мовчали, потім знову стали говорити: "Не час тепер для викриття та докорів, але для утішання і допомоги, тому що захватило нас лихо. Помилування направ і допомогу, якщо можеш, допоможи нам, умилостивишсь над нами". Я ж обіцяла: "Якщо зможу зробити що добре, зроблю". Вони ж сказали, щоб я попросила за них начальницьких над муками, якщо можливо, зовсім звільнити їх від цього мучення. Якщо ж неможливо, то хоча б одержати мале полегшення від таких страждань. Я ж, припавши зі сльозами і плачем до начальницьких, молила їх: "Наслідуйте свого Владику, людинолюбного й благого, полегшить їм мучення". Вони ж зі страшним поглядом, без поступу відіслали мене, говорячи: "Не час для них тепер покаяння і сповідання, тому що дане їм від Бога час для покаяння вони провели в блуді, і вбивствах, і насолодах, і у всякому беззаконні і полегшення тут одержати не можуть. За байку вони вважали там ці блага, які отримають сьогодні. Для них справедливо: які посіяли діяння там, такі пожинають плоди тут; які там знехтували блага, тих тут не отримують, а якими зневажали муками, ті випробують їх. Тому до кінця будуть їм муки. Ступай, дівиця, розкажи там про те що бачила тут - про добре і про зле, хоча б багато тобі не будуть вірити".
Вони ж, довідавшись, що даремно було моє моління, плачучи й скрегочучи зубами, сказали: "Все терпіли ми згідне зробленому нами. Тих що вчили нас у світі жити гідно дівоцтва ми не послухалися, і добрі вмовляння виявилися тут безкорисними. Але, залишивши нас, ти знову підеш у мир, просимо тебе, розкажи про все це, тій що жила з нами, тому що і вона з нами робила подібне, сміючись над муками що тут, вважаючи це байками, як і ми. Розкажи їй про наші мучення, якщо вона до кінця буде робити подібне, і їй не минути такої участі. Запевни її, що істинно є тут все, і переконай її покаятися, тому що, це може бути порятунком для її душі.
Господь Бог хай удостоїть нас звільнитися від мук, про яких ми чули, і одержати вічні блага в Самому Христі Господу нашому. Йому ж слава й держава повік . Амінь". (Прадавній патерик.)
http://evangely.jimdo.com/
Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:
Переглянули твір - 2368 чол.
у Вас # закладок
Автору за твір:
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 0
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
та
у Вас