Тата немає між живими. Слова їх - вишиті килими. Вони живі в моїй уяві і душі. Я згадую татову осінь І зерно з їхнього колосся, І правди їх, які мені весь час святі.
В думках я бачу їх. І чую, Як славлять наш спалений Улюч, У якому мирно жили усі колись... Я пам’ятаю, кажуть, сину, Люби цю малу Україну, А за людців тих, прошу, щиро помолись.
Так я живу словами тата. Простив гріхи для псевдо брата. Тихенько молюся за вбитих у ті дні, Щоб також Бог простив провини Злочинцям неньки – України. Тому так легко весь час живеться мені. 12.09.2019р.
Наші рідні для нас - це святе і скільки б нам не було років , згадуючи їх, ми завжди почуваємося дітьми. Вічна пам*ять всім померлим! Слава героям! Тим хто живий крепкого здоров*я!
Вірш сподобався щирістю, душевністю. Так, наших батьків давно вже немає, але ми пам"ятаємо їхню науку.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
klavysjka: Так воно і є, і це мрія та бажання. якщо не кожного свідомого українця, то більшості. Бо ворог прийшов у нашу домівку і вбиває нас у нашій хаті, на превеликий жаль
virchi: Цей вірш - ще один приклад поезії, народженої війною, це викрик люті та бажання помсти за ворожу атаку. Кожен рядок як це окреме побажання-заклинання на знищення ("Хай в безодню кане", "
у Вас 
0
