Прості питання. Трилогія

Прості питання
Частина 1. Які очі в Бога?

Скопичились хмари, та раптом крізь них
Сяйнув промінь сонця, мов радісний сміх.

"Дивись, - це Господь небеса освітив.
Він нам посміхнувся і благословив".

Допитливий хлопчик матусю спитав:
"Які очі в Бога? Якби ж то я знав".

"Їх колір - це неба лазурна блакить,
Що часом грозою похмуро гримить,
Надвечір росою на травах тремтить,
І сонцем їх погляд прекрасний горить.

Цей зір справедливий охоплює всіх,
Усе помічає: і щедрість, і гріх.
Глибоким і райдужним світлом повні,
Вони нескінченні, безкраї вони.

В них - шелехи листя і запахи квітів,
В них - спогади чисті та мрії розлиті,
В них - мамині пісні та сни нерозкриті,
І ми, Його діти, в очах цих відбиті".

Задумався син та спитав маму знов:
"А хто такий Бог?" "А БОГ Є ЛЮБОВ".

Прості питання
Частина 2. Бог є Любов.

„А як зрозуміти це: Бог є любов?”
Маленький чомучка питається знов.
Такий зосереджений раптом він став:
Дізнатися прагне про те, що не знав.

„Бог – пан усього в цьому світі живого.
Спочатку був Бог, та було Його Слово.
І Слово крізь простір лунало без меж, -
Хоч був всемогутнім, самотнім був теж.

Навколо крім Бога не було нічого,
Лишень пустота озивалась до нього.
Тож, чудо створити Господь ухвалив,
Зібрав свої сили та Землю зліпив.

А потім планету наповнив водою,
Бо хтів її згодом зробити живою.
Проте у промізклій похмурій імлі
Ніщо не хотіло рости на Землі.

Подумав Він: „Треба, щоб світло було,
Не дуже гаряче, що дасть нам тепло.
І виникло світло, що „Днем” Він назвав,
А темряву „Ніч” нарікати вказав.

Підвищив Він твердь, відділив від води,
Засіяв травою, зростив там сади,
Із газів осяйних звів коло зірок,
Ним морок прикрасив в означений строк.

А також Він Місяць та Сонце створив,
Та ними День з Ніччю Господь освітив.
Тут Бог пересвідчився: „Це є добро”.
Проте зупинятись зарано було.

Зарадили світло, вода і тепло,
З’являтись життя на Землі почало:
В морській глибині зграйки риб запірнали,
Над ними повітрям птахи закружляли.

Твердінь населили юрби плазунів
Та безліч комах і всіляких ссавців.
Лишив головне на останок Творець,
Усього живого великий Отець.

Подумав: „Зробити господаря слід,
Того, кому буде належати світ.
Свій образ і душу людині я дам,
І перший мій син буде зватись Адам.

Та щоб чоловік міг продовжити рід,
Йому помічницю додам я услід”.
Він кістку з Адамових ребер узяв,
Створив з неї жінку та Євою звав.

Їм розум і чуйність Господь дарував,
Був поряд і завжди в житті помагав.
Та правило було від Бога одне
Передане людям, в житті головне:

„Любов – це найвищій у світі закон,
У будь-яких бідах надійний заслон.
Повинні ділитись ви з ближнім завжди.
До вас повернуться турботи плоди.

Вам люди натомість Любов принесуть,
Побачивши світла в вас праведну суть”.
І нам не даремно Творець дав життя:
Ця нитка тонка, і нема вороття.

Його ми повинні достойно прожити,
Навчитись близьких своїх завжди цінити.
Ми з татом колись один одну зустріли,
Навіки віків бути разом хотіли,

Кохали, від щирого серця раділи,
І тугу, і щастя ми навпіл ділили.
За це нам дарунок від Бога один:
У нас народився наш крихітний син”.

Прості питання
Частина 3. Як я народився?

„А як я у вас народився?
Невже із повітря зліпився?”

Дитячі питання наївні й простенькі,
Та відповідь складно виходить у неньки.
Пояснення довгі про те, що та як.
Без них зрозуміти не вийде ніяк.

„Від мами і тата ти наполовину.
Ти став нашим первістком, бажаним сином.

На мене очами ти схожий, авжеж,
А жвавий характер від батька береш.

Татусині брови, і профіль подібний.
Як він, ти розумний, веселий та здібний.

Від кожного Бог по кровиночці взяв,
Та їх у маленьке зернятко з’єднав:

„Хай мама з’їсть зерно й водою зап’є”.
У нені в животику сумочка є,

Тож сім’ячко це в ту торбиночку впало,
Зігрілось та мало-помалу зростало.

Під серцем носила матуся його,
Надійно ховала від світу всього,

Кормила та пестила, дуже любила,
Усе для добробуту його робила.

Ну що, здогадався? Цим сім’ям був ти -
Малесенький плід, що почав там рости.

Неначе кавунчик в мішечку ти ріс,
В півроку став майже великий на зріст,

Почав по ночах сторчака повертатись
І вибратись звідти скоріш намагатись,

Та дуже нескоро усе відбулось,
Тому схаменутись тобі довелось.

Ще місяці зо три дитятко чекало,
В кінці кінців тісно в животику стало.

І ось наступив довгожданий той час,
Коли ти порадував окриком нас,-

Повітрям наповнився простір легень.
Найкращім у світі для нас був цей день!