Ліси молилися, як люди,
Молитвою без слів. Боялись
Того, що було, є і буде,
А вороги кругом сміялись.
Минав один за одним грудень,
Сонце за горами ховалось,
Чи було свято, чи теж будень –
Все наше тихо в серці тривало.
Народ молився. Не пропало,
Що закодовано у грудях,
Росли герої й ті, що блудять,
А все століттями зростало,
Бо предки в серцях зберігали
Віру, що ти вільною будеш.
18.03.2010р.
| 
та
у Вас 
0
