Усмішка з-під парасольки

Усмішка з-під парасольки

У осінніх калюжах вже чвакають ноги.

Парасолька намокла, не хоче розкритись.

Ти ідеш, не звертаєш з дороги,

Ще встигаєш з-під неї дивитись.

І зривається листя з холодних гіллячок,

Та щасливо летить у калюжок обійми.

Всі втікають від капель-маньячок.

Ти мовчиш, усміхаєшся тільки.

А листки вже кружляють у мокрому танці…

І калюжа ота – золоте божевілля.

А рука – не твоя. Бо замерзли вже пальці.

Ти безтямно радієш осіннім цим ливням.

І підхоплює вітер яскраві листочки,

Розкидаючи їх, як маленька дитина…

Ти ідеш, усміхаючись мовчки.

Я – навпроти. Така ж божевільна…