Шепоче Осінь ніжно його вустами. Дарує тепле Літо росами-сльозами. Щаслива несамовито ловлю руками Вітер, аби Любов’ю душу напоїти. Ти губишся в моїм волоссі руками ніжності й бажання, займаєш серце знову й знову п’янким вогнем кохання. І заздрить Осінь тремтінню моїх вік, котрі листочками лягають коло губ – цілую палко, як уперше, не востаннє… у тім шаленім стані прохолодного екстазу ти завмираєш й оживаєш знову і одразу. На вушко шепочеш чарівні слова – мовчиш, себе малюєш на мені – на моїм тілі – на тлі простору Вічності й Любовної Снаги… п’янієш. Аби тебе в долонях своїх розчиняла сповнена терпким смаком Жаги.
Не треба мені заздрити, краще посидьте за чашкою зеленого чаю з чоловіком-поєтом.... :) Цей стан несовитого, шаленого щастя живе всередині кожної людини, треба тільки звільнити його З повагою та побажаннями Любові Світлана
у цих словах приємна втома радості життя і освітлення навколо себе чистотою праці душі .
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
