Янгольський спів

Двоє лягають у ліжко – він та вона. Вона одягається і залізає під ковдру.
Він питає - ти чого одяглася? Чує відповідь - аби ти мене роздягнув.
Він відкидує ковдру і лізе усмішкою за її пазуху. Віднаходить там м’які та пружні почуття, ловить їх у свої глибокі долоні. Вона повільно обповзає його рухи, звиючись змійкою і тихенько шипить. Він смакує її шепотом прямо з вуст, що поцілунками застигають на його тілі…
- І це все?  
- Так. Це все. Все, що може розірвати твою бурну фантазію на шматочки які я їстиму кожного разу коли ти будеш голодним. 
А на небі сяяло небо і місяць малював сонце шаленим блиском закоханих зірок. Ти не подумай нічого земного, тільки янгольський спів. Прислухайся і сам почуєш… почуєш з яким трепотом б’ється серце закоханих.
- Одне?
- Ні, єдине.
- Господи, це неймовірно.
- Вірно, люба, вірно – стрімко і впевнено, ніжно і м’яко, сильно і вперто, стримано і відверто…
- Я та-ю-ю…
- Літай, я тримаю – несу на крилах.
- Колихаєш?
- Так, кохаю.
- Сильно?
- Ні. 
- Безмежно?
- Так, бентежно.

Посіялась тиша ледь чутними стонами – нотами, які музикою вириваються з надер душі назовні, наче рікою розливаються і живлять Рай.