Розпечені тіла

Так трепетно і ніжно торкнулися долоні моїми вустами і поміж пальців долями-життями потекла жага. Стриманість шептала косами-словами , відвертості скотилась по щоках сльоза. Я твої очі мию поцілунком і гублюсь у просторі небес… простелились музикою струни Божественних чудес. Тобою дишу сильно у твоїх міцних обіймах, де мене дбайливо сповиваєш хмілем. І ні початку ні кінця у Всесвіту нема, лиш запах зітканих пригод. Я вітер дмухаю у твої ніздрі. На коліна падаєш і кажеш – о, мій Господь, чого така тонка Твоя струна і музика пашить багаттям? Чого моя сльоза на Твоїх вустах – моє небесне щастя? Чого Твій стан такий жіночний, а суть – по-чоловічому тверда? Чому Ти пахнеш так природно – джерельная вода?

- Не питай, не треба, візьми мене в долоні і просто пий…

Засіяло сонце в його скронях і вологі ще вуста текли липучим медом на їх розпечені тіла.

Так народились ріки, молочні береги і трави сріблом вкриті любовної снаги. Я повторяюсь знову і завжди, вертаюсь променями сонця, каплями дощу, вертаюсь завірюхою бажань, так хлину мокро на свідомість океану і мріями на дно пісочком сяду, а може, осяду…

А на поверхні берег кинеться тікати, розколисавши водорість здійметься ввись….

Так лагідно і слушно… люблю покусувати вушко…

- Пригорнись до мене, пригорнись.

- Я не витримую любові.

- То й не тримай. Ти зможеш, знаю.

- Відпускаю.

- Відпускай.

І тихий шелест серед листочків, чи листів лелекою, а може янголом на хмарину сів. На ту перину, яка ложем простелися край неба. Це на захід сонця, чи на схід, мій любий Боже, так на Тебе дуже схоже.

Більше Любові Ви можете знайти тут: http://vinwarez.org.ru/