Ти де? Я тут, ти там. І ніч між нами стала днем.
Я тут! Ти там. Не знаю де. Не знаю як.
Добре. Мовчки. Простелюся на підлогу Під босі ноги Богу І поцілую вік Ані за тебе, ні за себе – За нас усіх.
Не треба. Знаю. І де ж той діалог? Мовчу так щиро, як кохаю А Він же чує – Бог.
Навіщо грому світло, А блискавці - вода? Коли блукає світом… Самота.
Ти де? Я тут, ти там. Нема у слові крапки, Лише кома – Спомин. А треба ж нам Тире.
Ти де?
Гукнув у простір вітер, і став чекати. Вже пожовкли квіти, всохли трави і листя відірвало останній шмат надії, полетіло вихором у буревії крізь зиму у весну… Сумна це мамо, казка, певно, я вже не засну. Моя невинна доця, самота – це щастя у розпачі розпеченого Сонця. Так ось чому багато так тепла в душі самотнього добра.
|