Чт, 21.11.2024, 23:12
Меню сайту
Категорії каталогу
Кедик Світлана [96]
Поезія Світлани Кедик. Закарпатська область, Виноградівський район, село Букове.
Рошко В’ячеслав [26]
Кузан Василь [39]
Бабічин Юрій [10]
Вихованець Леся [1]
Ісаєвич Михайло [47]
Марина Алдон [4]
Пальок Анна [79]
Хланта Михайло [18]
Бурдюх Микола [54]
Наталія Степа-Пеньора [2]
Медвідь Марія [1]
Рибар Тетяна [3]
Опитування для Вас:
Скільки Вам років?
Всего ответов: 1573

ШЛЯХ до ТВОРУ:  

         
Вірші/статті категорії та розділи української поезії, українська проза
    Поети Закарпаття категорії та розділи української поезії, українська проза Кедик Світлана
 

Спогад. Вічність і одна мить 1

Цс-с-с-с… Тихо, дуже тихо…
Чути шепіт. Чим далі тим більше сліз, котрі блищать енергетикою домашнього затишку. Сьогодні уперше по-справжньому тихо. Я забула все те, що згадала. Замість коми поставила крапку, замість трьох – тире.
Сьогодні уперше по-справжньому тихо. Сонце заходить до хати теплою ходою, як завжди. Як завжди квіти радіють кожному його погляду, потому цвітуть. Сонце голубить їх квітучі голівки і пашить ароматом. Наіть годинник зупинився, аби відчути запах вічності, а я – смак морозива, яке мені принесли діти.
Гомін, Дитячий гомін. Але я застигла у тишині. Морозиво тихо розтікається солодкими стінками і просить себе з’їсти. Не хочу. Не хочу їсти. Хочу липнути в тишині про тебе і просто писати. Будь ласка, дай мені Слово… дай, що смиренно мовчатимеш у тишині про мене.
Чим далі тим більше сліз. Вони неймовірно щасливі, бо виринають з моїх очей. Ірогя нема, як і ніколи не було. Це лише елюзія. Саме «е», а не «і» чи «а». Повір мені, я знаю, що кажу. Це лише елюзія, як і людське буття. Треба ж то було вигадати Всесвіт з такими реальними елюзіями?
Сьогодні уперше по-справжньому тихо. Чим далі тим більше сліз.
Коли особлива мить стала реальністю, її букви загомоніли на зеленій обгортці(саме обгортці, а не обкладинці) мого Летючого Щоденника. Особлива мить розпростерлася аж до країв листочка випроставши ніжки та ручки за червоне поле, яке помилково намалювали. Отак безсоромно взяла і полізла за межі всіх визнаних і не визнаних думок. Вона не просто лежала, вона кохалася з Щоденником. А як же я? Хіба, не я його єдина? Виявляється, що я – його і я – єдина. Але аж ніяк не його єдина. Особлива мить хизувалася переді мною своєю виразною красою вважаючи себе найкращою. А я мусіла вислуховувати інтимні подробиці і вкладати свої вуста у його медовий рот, свої перса – у його долоні, своє лоно плутати в його язику і ледь чутно стогнати, так ледь, аби випадково не розбудити годинник.
Сьогодні уперше по-справжньому тихо. Чим далі тим більше сліз. Перегортаю листок і кладу цифру три, вірніше малюю.
3
Мені знову снилася змія. Вона повзла до моєї хати. Ігор її порізав на шматки і подав мені у долонях. Шматки ворушились так сильно, що зліпились воєдине і знову полізли до хати.
Це повний абсурд – думаєш. Ні, мій любий, моє Сонечко… це не абсурд. Просто сьогодні уперше по-справжньому тихо. Чим далі тим більше сліз.
Мені так Його жаль. Він такий одинокий у Своїй Абсолютності між грішних людей. Я шепчу їм – перестаньте бути грішними. А вони відказують - ми святі. Тоді нащо Батько дав мені Вогонь і Дух? Чуєш, нащо?
Я народилася не в свій час, але для того, аби він став моїм.
Зникли сліди на піску, бо зник пісок. Так людина лишилася сам на сам зі своїми бідами. А я вертаю до Нього, до свого Єдиного, аби прикрасити Нашу самотність Собою.
Сьогодні уперше по-справжньому тихо. Чим далі тим більше сліз.
Цифра 4.
Моє тіло змінюється. Замість ніг тільки сукня, замість рук – крила, замість голови – німб, замість голосу – мовчання. Я оніміла, хіба не бачиш, що я німа?
- Цсс-с-с-с… тихо, дуже тихо бачу, люба.
- Господи! Яка щаслива! Вибач, я думала, що ти мене забув.
- Поплач, голубко, поплач. Яка ти наївна, хіба я можу забути ту, яку ніколи не згадував.
- Не знадував?
- Так, бо ніколи не забував.
- Не забував?
- Так, бо ніколи не пам’ятав.
- Не пам’ятав?
- Так. А навіщо пам’ятати, коли ти завжди зі мною.
- То це не елюзія?
- Це люзія, люзія…
- Ти мене любиш?
- На дурні питання не відповідаю.
Цифра 5.
Йшов сніг.Йшов слідом за мною. Нарешті наздогнав і нахабно поліз цілуватися. Я відштовхувала його, а він сипався на мою свідомість, вірніше голову, дрібними сніжинками. Сніжинки затікали в самісіньке… самісінькі трусики. Певно, тому вони стали вологими. Тоді я їх зняла його повільними рухами. Вони впали додолу, як осінній рожевий лист. Повіяло морозом. Аби я не змерзла сніг обійняв мене пекучими обіймами і дозволив танути з собою. Знаєш як я танула? Я прозтікалася мов чорнло на чистому аркуші паперу. Розмащувала кожні вигини, розбавляючи колір диханням. А коли скінчився кисень ми нарешті почали. Ось яка грань між кінцем та початком.
Цифра 6.
Я її люблю.
Цифра 7.
Я її люблю.
Цифра 8.
Я її люблю.
Цифра 9.
Сьогодні по-справжньому тихо.
Мені сумно за твоїм лоскотом і помилками в пореденньому тексті цієї частини. Але сьогодні я створила найкращу помилку – тебе. Моє сьогодні триває уже цілу Вічність.
- А як же Світлана?
- Світлана сидить на дивані повісивши окуляри на носі.
- Просто сидить.
- Та ні, записує ручкою Спогад.
- А чому на носі?
- Бо в неї довгий ніс.
- Що, некрасивий?
- Нє, абсолютний.

В моєму житті нема важливих речей. В моєму житті важлвим є Життя. Усі інші дрібниці і довгі носи то мізерна частина мене, можливо не ідеальна, але абсолютно кохана. Тому він любить мене такою, як я є, хоч і протестує проти філософії. Я кажу йому - та ти живеш з Філософією. А він відказує – нехай дитинка займається чим завгодно, тільки не плаче.
Криза минула тому я нарешті можу собі дозволити поїхати, просто взяти і поїхати.



Додав: svetakedyk (23.08.2009) | Автор: © Світлана
 
Розміщено на сторінці: Кедик Світлана

Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:

Переглянули твір - 2398 чол.
 
  
  у Вас # закладок

Автору за твір:

 



Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 8
avatar
1 COCODE • 20:04, 23.08.2009 [Лінк на твір]
Радий що криза минула. up
avatar
2 svetakedyk • 20:13, 23.08.2009 [Лінк на твір]
А я рада чути тебе :)
avatar
5!
avatar
4 Did • 12:14, 24.08.2009 [Лінк на твір]
Сидить, мабуть, на дивані у тиші кімнати жіночка і щось згадує, і про щось мріє. Щоб не забути плину своїх думок, ретельно їх занотовує.
Коли читає записане, то сама дивується - як вдалося, здавалось би з буденного, зробити таку змістовну річ, що не соромно показати іншим...
avatar
5 svetakedyk • 16:29, 24.08.2009 [Лінк на твір]
Дякую всім. Як добре, що ви є!
:)
"Коли читає записане, то сама дивується..."
Приємно дивується.
avatar
6 octava • 00:10, 25.08.2009 [Лінк на твір]
... І нарешті - зізнання (як абсолютне звільнення): собі, Тобі, Тиші... Летючий Щоденник, мов Летючий Голландець, вже губиться за хмарливими вимріями, але раптом зачіплюється необережно крильцем за край (червоне поле?) веселки, намальованої Зірочкою. Вона забігає до кімнати і простягає довгоносій Світлані ручку, - нову, червоно-синьо-зелено-жовто-блакитну, - пиши... Тільки не плач. Особлива мить... :)
avatar
7 svetakedyk • 23:01, 26.08.2009 [Лінк на твір]
Дуже особлива. Дякую :)
avatar
0
8 spydut • 16:11, 02.09.2021 [Лінк на твір]
краса душі це ідеал , а решта тільки очі , слух ... і все що часто значення немає . Бо якщо любиш і кохаєш то бачиш серце днів життя .


Додати коментар:

Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ComForm">
avatar


ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин

(50 коментарів Ви можете переглянути на сторінці "НАШ ТОП ++")
ruhlyvy: Кожне слово в цьому тексті - гірке, але повністю правдиве!

leskiv: Єдине, що залишилось в українців зараз, це - віра в Господа. Наші "друзі" знову вже вкотре зрадили нас.

leskiv: Оптимістичний, життєстверджуючий вірш. respect



     


Форма входуу
ОНЛАЙН - РОЗМОВНИК    
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ: Facebook,
    Instagram,
    Viber: 0680839579
    E-mail: vagonta@gmail.com


НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА
Copyright MyCorp © 2006 Хостинг від uCoz