Моя безмежна осінь, Ти кличеш мене знов, Так невблаганно просиш Вірші про Любов.
Слова рядочком сміло Букви склали в ряд. Все те, що зеленіло Вбралось в листопад.
Все те, квітло цвітом Багряних дум вінком, Жовтневим щирим світлом Фарбує душу знов.
А те, що тихі зойки Порушують печаль, То вересневий спротив У лелечиному – прощай!
Моя безмежна осінь, Ти кличеш мене знов, Так невблаганно просиш Вірші про Любов.
А я кидаю прозу Листям догори – Мовчанням молю Бога Про складені рядки.
Бери мене долонями, черпай і пий, мов, воду чисту. Хай потече твоїми скронями моя Любов пречиста. Співай лише думками літніх ще пісень, ковтай багряними сльозами і ніч і день. Бери мене долонями, між пальців злижу либкість – по-дитячому цнотливу близькість. Розвію тихим вітром у шум мереживних дібров, як вишиванку хрестиком зіш’ю Любов. Пущу клубочком-ниткою справжню скатертину, стели ту самобранку, сонечко, дитино. Ї хай поллється вщухлою грозою промінь ясного тепла, з Любові ковдрочку тобі сплела – такі багряні рюшечки і жовтий комірець… Спи, а я іду постукаю до їх сердець…
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
Вітаю Вас з Новим 2026 роком!