Якщо тобі зимно, то зігрій
свої руки теплом,
Якщо ти безсильний – осели в
душі Любов.
Якщо ти далекий і мулить
коліна каміння…
Кричала лелека у небі
осіннім
Ну хто насипав м’яти
на щоки осені рудої
Залишив в небі
знак питання сиво-золотої
Утішеної каплями
дощу, що змерли віями
В словах до вітру
у танку - повіяло.
Теплом із холоду
того, що Бог посіяв мріями
В думках
неголених людей іще незораних ідей.
І я одна стою в
байдужім полі, вітер трепле моє колосся, під спідницю лізе бодрими словами,
шепче листям і морозним дише сміхом… А
там – за лісом, у кучугурах рідної зими, підсніжник прохає в Господа весни. Я
чую тишу хлопчика малого, його молебень за батьків й сестру. Так палко, безмежно
щемно прикладає рученьку до їх грудей, тріпоче віями – повіяло… Теплом із холоду того, що Бог посіяв мріями. В думках неголених людей іще незораних ідей.
І що? Кажи! Пиши
вже свій закон! Пиши… А то із берегів поллються ріки, затоплять мої босі ноги і
я впаду, уже навіки, в твої обійми, милий Боже.
| 
та
у Вас 
0
